знати правду - не завжди добре... принаймні так кажуть ті, хто намагається оберігати свій страх висловлювати правду іншим...
люди такого штибу мають внутрішній страх перед змінами, які несе висловлена правда... їм краще брехати і жити потайки, аніж сказати правду...
правда для них - це образа іншої людини... правда, на їхню думку - ранить...
а чи не ранить брехня?! бо ж правда, все одно стане відомою...
а може краще навчитися говорити правду, нехай вона і зробить боляче?! але ж тоді не буде подвійного ефекту - брехні, замішаної на страху і остаточній недовірі...
правда ранить! так! я знаю!
але біль від цієї рани компенсується щирістю і відвертістю! принаймні я готова на щиру правду! аніж на замасковану під благодіяння брехню!
страх людини - ось що спонукає мовчати і не говорити правди!
страх перед змінами! бо, зміни ж можуть бути кардинальні й безповоротні...
звичайно, можна поглянути на це з іншого боку - ми нікому нічого не обіцяли... ми нікому нічого не винні... це наше життя... і ми у ньому можемо брехати...
але ж не собі?!?!?!
уся брехня іншим - це, насамперед - брехня СОБІ!
я боюся зробити собі боляче - ось чому я БРЕШУ!
саме внутрішній страх штовхає нас на такий вчинок... страх, що нас не зрозуміють... страх, що на нас не так подивляться... страх, що, врешті-решт, можна лишитися самому...
тому брехати - це так природньо... бо це ж нікому не шкодить... (читати іронічно)
всі вже звикли, що їм брешуть чоловіки, жінки, діти, друзі, співробітники...
брешуть усі - то чому я не можу?!
а як спробувати!!!???
а як спробувати стати відвертим перед собою... а як пробувати стати щирим стосовно себе...
а як спробувати!!!
