воно висіло прямо наді мною... таке глибоке... таке важке і прозоре водночас... мерехтіння незлічених зірок створювало відчуття неймовірної радості та смутку водночас... я побачила, як упала зоря... я хотіла, щоб упала ще одна... щоб устигнути загадати бажання... вона упала... я встигла промовити "любо"... , а "в" не встигла ;)
небо і я - створили собою цілісний і довершений образ казки... того, що удень не видно... тільки ніч... тільки чисте небо без електричного світла створює саме це відчуття причетності до чогось незримо великого і чистого...
ніч... небо... зорі... я...
у місті так не вистачає повноти і єднання з природою... у місті губиш себе і сенс усього... без зоряного неба так важко залишатися собою...
лише воно повертає до себе... до серця... вглиб себе...
небо
повне зір
