надзвичайні дні

казкові два дні я прожила.

я всмоктувала усе, що бачили мої очі, чули вуха і вдихав ніс... я раділа, як дитина усьому, що відбувалося зі мною. щосекунди. щохвилини. постійно...

просто лягти на траву (суху минулорічну і ледь-ледь зеленаву молоду) і заплющити очі... слухати вітер, денний спів жаб на ставку, сміятися, коли мій малюк лоскоче мене сухою квіткою по щоці... ніжність переповнювала мене настільки, що я не уявляла, що можу вмістити в собі стільки цієї якості...

щоб повніше почути оркестр звуків довкола - варто лише заплющити очі та ніс (і дихати ротом)... вуха одразу вловлюють настільки різноманітні звуки, які губляться, коли розплющені очі...

а запахи - вони стають насиченими і також перетворюються в букет, коли закриті вуха і заплющені очі ;)))

барви стають яскравішими - коли тільки очі зосереджені на тому, що бачать довкола... а вуха і ніс у цей час відпочивають...

лелека, який пролетів майже поруч на відстані помаху крила...

ми збирали сухі квіти і робили з них екібану... ми вдивалялися в нічне небо і тонули у ньому... було таке відчуття, що стою на дні... наді мною вода і сріблясті бульбашки зір...

в понеділок я піднялася в небо на 3-місному літачку, який лише на 250 метрів підняв мене над землею і... потім романтично опустив на озеро... коли я сиділа в літаку, слухала розмови пілотів і дивилася униз - мені здавалося, що я все життя ось так літаю... що це моє звичне життя... робити фото, знімати відео і просто отримувати задоволення від білих хмар, які відбиваються і воді...

музика - ось що ще не дає мені спокою і що доповнило ці неймовірні вихідні...

ми співали і танцювали під блюзові мелодії в центрі міста...

спершу було одиноко... люди просто проходили повз... хтось зупинявся на кілька хвилин, кидав гроші у чехол від барабану і йшов далі....

я сказала - чому ніхто не зупиняється і не слухає музику?..

і... як помахом чарівної палички... з'явилася пара (їй 55, йому 60 - на вигляд)... вони сяяли любов'ю і романтикою... він замовив їй "Вальс Бастон"... і вони танцювали...

ми втрьох поруч співали і також танцювали... далі пішли Бітлз - "And I Love Her", "Yesterday", "Hard Days Night"... і ще безліч усього, що створило атмосферу тепла, радості та затишку... вже танцювали діти і молодь... навколо утворилося коло, яке жило... усміхалося... допитливо і з захполенням розглядало сусіда... підтанцьовувало і плескало в долоні...

я наповнена життям і теплом... я тихо усміхаюся і радію, що відчуття щастя щовсім не залежить від того, знаю я людей, які поруч чи ні... я навчилася відчувати мить і створювати миті... може хтось захоче спробувати ;)

а на завершення свята - терпке з присмаком чорносливу червоне французьке вино - La Vieille Ferme - як міцний і п'янкий поцілунок...

чому люди самі все ускладнюють?

я бачу, як щодня ми витрачаємо час на речі, які взагалі не варті нашої уваги. ми, навіть секунди, які маємо для зустрічі з людиною, можемо згаяти не на те, щоб подивитися їй в очі, а докопуватися, чому вона себе поводить не так, як ми від неї цього хочемо...

я також зловила себе на тому, що не маю і, що найважливіше - НЕ ХОЧУ підтримувати цей масовий сценарій, який і у мене проскакує...

навколо нас і так забагато крику, сварок і претензій... і коли ми на це дивимося збоку - ми дивуємося - чому так себе поводять люди? але - себе у цьому стані не помічаємо...

любов... я нарешті збагнула, що любити можна у будь-який час і на будь-якій відстані...

і чекати від людини чогось - безглуздя... так само як і вимагати від неї те, чого вона дати тобі не готова... любити - це давати самій все, що хочеться...

останні дні я переживаю якийсь незрозумілий для мене спокій... я дивуюся з людей, які втрачають миті через те, що не навчилися просто жити... я втікаю від людей, які намагаються перейти межу мого поля і сказати, як я маю себе поводити і говорити... (правда я перед втечею їм кажу про причину ;))

в житті й так багато вимог і обов'язків, що часом стосунки, які цього не вимагають - видаються даром і надзвичайним щастям :)))

*****

я хочу і прагну весни, і легкості вітру у всьому...

я можу втекти, коли відчуваю втому...

я здатна рубати з плеча, коли відчуваю слабкість

я вмію любити, хоча... це... найважче...

ароматизовані пори року

"Чудес ніколи не буває забагато"

Юлія Чемерис

"Ще є запах теплого асфальту, ще є легкий запах фруктів

і все схоже на серпень, але вже відчувається ностальгія"

Євген Лазарчук

відновити вміння тонко відчувати себе і світ довкола можна... я б сказала - навіть варто відновлювати, якщо дрібниці, які справді приносять радість, минають повз...

як часто ми вдихаємо в себе світ... як часто відчуваємо його пряні, терпкі, солодкаві, гіркі, холоднуваті запахи...

як пахне зима? і її кожен місяць зокрема... а як ми уявляємо її місяці у барвах?

чим вирізняється літо? що таке незвичне, окрім його чекання є у його днях і ночах?

а звідки беруться осінні дощі та теплі дні жовтня? чим пахнуть осінні вечори?

хіба що весна найвиразніша у цьому... бо ми прокидаємося разом із нею і хоч тоді дихаємо на повні груди... усміхаючись собі й радіючи перехожим...

сьогодні я прожила 2011 рік - усі його місяці в різному порядку... спочатку жовтень, потім грудень, потім січень, далі листопад, квітень, березень, лютий, липень, травень, серпень, червень, вересень...

цілий рік, частина якого ще попереду... але цей запах полину та суниці у липні... такий терпкий-гіркий-солодкий... кориця і апельсин у грудні... мороз і легка свіжість у січні...

чомусь я дуже тонко відчувала, що цей день - він просто поверне мене до писання... бо я давно цього не робила... шукала натхнення, враження, причину...

чінзано в обід... різке бажання купити нову сукню та одягнути підбори... посмакувати каву з кардамоном...

і... відчути всі аромати кожного місяця року...

ImageInSide

роботи Юлії Чемерис - легкі, світлі, справжні...

парфуми Євгена Лазарчука - живі, пронизливі, емоційні...

я ще досі загублена у часі й просторі... сиджу вдихаю аромати, які взяла з собою, попередньо підписавши, щоб раптом не переплутати...

квітень пахне молодою зеленню, деревами і мокрою після зими корою...

я у фіалковій сукні...

нова зачіска...

вечір пахне вітром, петрушкою та знову кавою...

майже 4 ранку... надемоції... надвідуття.. наджиття... але як добре, що все справжнє....

як я голодувала

не так просто зважитися на крок голодувати аж 7 днів. але завжди є вища сила, яка може тебе на це спонукати. зі мною відбулася така ж і сторія. і от я наважилася. як усе відбувалося до сьогоднішнього дня і що буде далі опишу тут. хоча ні. про все писати не буду, бо деталі не всі адекватно сприймуть, але найсмішніші моменти - буде саме те, що хочеться прочитати у п'ятницю.

найдивовижніше те, що їсти мені справді не дуже хочеться. Переважає естетичне задоволення їжею, як от - покласти шматочок сиру до рота і відчути, який він на смак... або ж італійську пасту маленьким-маленьким шматочками споживати і насолоджуватися витонченим ароматом страви...

моя сила волі мене таки тішить, бо прожити майже 5 днів без іжі - це для мене подвиг. тільки вода і очисні процедури. мій нюх за ці дні став відчувати усі аромати і запахи, які є довкола... я навіть отримала надзвичайне задоволення від запаху мокрої штукатурки ;)

перший день давався важко. організм не розумів, що з ним відбувається і тому намагався бунтувати. на другий день я відчула полегкість і деяку впевненість у тому, що я таки здолаю цей шлях. відчуття було прекрасне і висока працездатність. до речі, працездатність тримається протягом усього тижня!!!

про те, що тепер у мене тільки очі говорити не буду, але погляд у дзеркалі мені чомусь подобається. відкрилася певна глибина і якийсь незримий спокій. за ці дні мені не хотілося агресувати і визвірятися (хіба що у день четвертий, про який пізніше). люди і всі ситуації, які відбувалися я розглядала з позиції уроку - а що я можу винести з цієї ситуації? що я роблю не так? що можу покращити?

найважчим був день четвертий. я думала, що з мене вийде все, що тільки може ;))), окрім того у мене прокинулася агресія і злість, проте, вони швидко минули і вже після обіду я вже відчувала і фізичне, і моральне задоволення.

як завжди буває, у моєї мами у цей тиждень прокинувся кулінарний хист і вона щодня готує якусь таку смакоту, яку вже не готувала роками - мамалига зі шкварками і бринзою, кнедлі зі сметаною, налисники з ніжною шкоринкою, ледь золотаві...

вчора я на це все подивилася і навіть усміхнулася :) в душі... всі ці дні я просто смакую воду... відчуваю, як вона заповнює мій шлунок і так само проходить усім кишківником до виходу ;)))

найбільше води я випила у третій день. майже 5 літрів. вчора і сьогодні пити хочеться менше. жартую і веселю людей.

сьогодні, коли дзвонила в редакцію, трубку взяла людина, яка якраз обідала... і вона так смачно сказала це "Алло", що я отримала від цього надзвичайне задоволення і навіть запропонувала передзвонити. кажу - ви обідаєте? то я пізніше передзвоню. таке відчуття, що їжа справді стала для мене чимось вищим, аніж просто їсти чіпси, йдучи по дорозі й читаючи журнал...

за цей тиждень я споглядала, як їдять люди, що вони купують у супермаркетах (я там також була ;)). переважно люди їдять на льоту і не отримують від їжі задоволення. а задоволення у цій справі - це саме те, що і має бути вкладене у страви.

яким буде кінець цього дня і вихідні - напишу вже в понеділок.

насолоджуйтеся вихідними і повільно смакуйте страви - вони того варті, як, зрештою, і ви самі.

під кінець відчула, що не такий уже й п'ятничний запис вийшов. але все ж ;)))

P.S. Окремим хітом було те, коли я вибирала фотки зі стравами з Інтернету, щоб приєднати до посту ;)))

P.P.S. УРА! Понеділок! І я вже п'ю розведений водою сік!

любов, як молоко

Зранку в розмові з сином зрозуміла ще одну істину. Ми говорили про те, як мама годує дитинку молочком... І він запитав, а чому у тебе нема молочка? Це тому, що я великий уже? А я відповіла. Ні, ти просто перестав його пити і воно зникло. Властивість молочка така, що чим більше дитинка його випиває, тим його більше прибуває.... І тут, як осінило - а з любов'ю ж так само. Чим більше її віддаєш, тим більше її стає навколо тебе ;)