Я належу до такого типу людей, який боїться підійти на вулиці до людини, яка сподобалася і їй про це сказати. Ну, гаразд. На вулиці – це напевно «закруто», але навіть висловити своє захоплення людині, яку знаєш давно чи ви, принаймні, крутитеся в одному середовищі – також буває важко.
Чомусь завжди виникає думка – А якщо я заважаю? А навіщо я це кажу? А як це людина сприйме? А якщо вона подумає, що я це кажу нещиро? А навіщо їй взагалі моя думка?
Насправді річ у тому, що всі ці внутрішні питання є саме тим, що заважає нам проявляти свої емоції і дарувати приємні емоції іншим ;)
Якщо відкинути всі ці запитання – то прийшовши увечері додому на обличчі сяятиме усмішка від того, що сьогодні три людини підійшли і сказали тобі, як ти класно виглядаєш і що ти також усміхнулася незнайомцю і сказала, що у нього класні парфуми.
Чому такі прості речі викликають в голові стільки запитань?
І чому компліменти, які сказала людина на вулиці досі перед очима і викликають посмішку?
Давайте вже сьогодні почнемо відчувати те, що хочеться сказати!
А завтра скажемо те, що відчули! Навіть на вулиці, де «закруто» ;) ;) ;)
