Эти реки никуда не текут

Эти реки никуда не текут, они забыли про море...
Эти реки никуда не текут, они забыли про море.
В них не вьется трава, их не тревожит весло,
Вода застыла в них, словно стекло,
Мне очень жаль, мама, но эти реки никуда не текут.

Эти птицы никуда не летят, они забыли про небо...
Эти птицы никуда не летят, они забыли про небо.
Если жить по расчету и наверняка,
То крылья усыхают и врастают в бока,
Мне очень жаль, мама, но эти птицы никуда не летят.

Эти люди никуда не спешат, они забыли про время...
Эти люди никуда не спешат, они забыли про время.
Когда звонит последний звонок,
Поздно считать, что ты смог, что не смог,
Мне очень жаль, мама, но эти люди никуда не спешат.

Эти реки никуда не текут, они забыли про море.
Эти птицы никуда не летят, они забыли про небо.
Эти люди никуда не спешат, они забыли про время.
Мне очень жаль, мама, но эти реки никуда не текут.
Мне очень жаль, мама, но эти реки никуда не текут.
Мне очень жаль, мама, но эти реки никуда не текут

Машина Времени

емоції

намагаюся не піддаватися впливу ситуації. намагаюся не говорити "так завжди" і "постійно", але це важко!!! це настільки важко, що я злюся навіть від цього...

не піддаватися впливу ситуації, не зважати на те, як і що говорять інші, як ставляться до тебе, як спілкуються...

я - це всесвіт! так і є... скільки всього написано і сказано про те, що кожна людина - унікальна, неповторна і таке інше... навіть часом нудно слухати...

штука в тому, що ніби всі про це знають, але, коли доходить до практики - ми починаємо підлаштовувати людей під себе... добре, я говоритиму про себе. я так робила і ще продовжую робити, хоча вже не так різко і часто...

часом інакшість людини - заводить, а частіше - дратує...

наразі дратую себе я сама... "навіщо нам це все..."

розмови про секс

сьогодні дізналася, що моя подружка подала заяву на одруження... 33 роки... перша думка - вона щаслива... чому не я...

потім поговорила з нею по телефону - вона реально щаслива, навіть малими клопотами.... з вибиранням обручки....

купила нову книжку Чака Паланіка "Снаф"... почала читати, стоячи на кам'яних сходах недалеко від провулку Шевченка... перше враження - відверто, грубо... але ж перекладала жінка, тому читати буду ;)

бажання не повертатися в офіс було настільки сильне, що хотілося втекти і вимкнути телефон...

короткі повідомлення, що пролітали крізь телефонні мережі: "виховання дітей", "не вистачає ресурсів", "забагато дітей"...

я почала думати про стосунки чоловіків і жінок, про їхні фізичні стосунки.... як часто ми розмовляємо про ті відчуття, які отримуємо в процесі... чи говоримо ми про те, що готові завагітніти і народити... чи думаємо ми про те, що може стати наслідком стосунків... чи може чоловік зрозуміти жінку і стати на її сторону, коли вона не готова... не готова вагітніти...

такі питання прийшли до мене... я подумала про егоїзм... про те, що часом кількість дітей у сім'ї не каже про довіру між чоловіком і жінкою, і про те, що вони взагалі розмовляють...

вона готова, коли хоче він... але... чи готовий він, коли не хоче вона? чи готовий він її зрозуміти?..

наскільки ми взагалі хочемо спілкуватися і намагатися не переступати межу, де бажання іншої людини порушуються нашими бажаннями...

лінь

сьогодні лінивий, але приємний день... люди, враження, думки, емоції, усвідомлення... я люблю світ, люблю усмішки, люблю щирість...

у мене на столі ніжні гілочки фрейзії - жовті, червоні, білі...

аромат просто надихає і створює відчуття затишку і гармонії...

я насолоджуюся весною (заспівав телефон)... хоча десь падає сніг

мова

таке зі мною сталося вперше. не скажу, що я ніколи не відчувала від зміни мови, якою розмовляла, зміни у собі, але, щоб настільки?

коли я співала російською, мені казали, що я звучу ніжніше... і що, заплющивши очі, зовсім не виникає асоціації з моїм звучанням українською...

у цьому році, знайомі помітили, що коли я хочу сказати різко, я перехожу на російську...

вчора я проговорила свій внутрішній стан російською і, о диво! я інакше поглянула на проблему...

мова - це магія

мова - розкриває людське єство

мова - дає можливість подивитися на себе очима іншої людини

вміння спілкуватися, висловлюватися і говорити - дає можливість пізнавати, думати, творити

треба вчити більше мов, щоб відкривати себе з інших, незвіданих боків, пізнавати себе і багатогранно сприймати світ

світ звуків, мелодій, ароматів

світ дотиків, кольорів, форм

мова - це світ!

все відносно

більше - менше...
відносні поняття
мені здається якщо ти живеш, ти і боїшся, і ні
і любиш, і ненавидиш
і плачеш, і смієшся
і кричиш, і шепочеш
і прокидаєшся, і засинаєш
і все це - життя

однакові

така тема пішла... однаковість, не унікальність, невпізнанність, одноманітність, шаблонність...

музика, виконавці, зачіски, одяг, манери, вподобання, стиль життя...

заплющуєш очі і не знаєш, хто співає... ще гірше - розплющуєш і також не впізнаєш...

зранку спускалася у метро і.... стояла компанія студентів, хлопців і дівчат... 4 дівчини - однаковісінькі.... джинси, чоботи, чорні дуті короткі куртки з хутряними комірцями... міліровка.... жах!!! ЖАХ!!!

вони реально однакові!!! як щойно вийшли з конвеєра!

а де кольори? де натхнення? де розмаїття?

скажете - зима... універсальність...

геть шаблони! геть базові кольори! геть буденність! геть моду!

самовираження - ось життя!

зупинися на вулиці... просто зупинися і подивися довкола... що ТИ бачиш?

сіре, чорне, похмуре, сутуле, з синцями під очима... п'яні обличчя, пусті скляні очі?!

чи може: різнобарв'я, усмішки, радість, рум'янець?

що довкола Тебе, довкола Мене, і хто Ти сам?

і хто Я?

звуки

весна змінила мене... я йду під дощем, який створює навколо надзвичайний настрій та загострює звуки, запахи, кольори, думки...

дощ уночі - це взагалі таємниця... це те, що заворожує, збуджує та пробуджує...

іду під дощем... у довгому світлому пальті... на голові каптур... суконна сумка з квіткою... ноги мокрі... я йду і мені дихається на повні груди... у руках я стискаю телефон... він мовчить... я знаю, що він мовчатиме, але я не хочу його відпускати...

я йду під дощем... і відчуваю, що співаю... співаю про те, що бачу навколо, що відчуваю, що чую... мене вражає все - звук від коліс по мокрому асфальту, вологе місто, калюжі, які говорять про те, що дощ таки йде... я вражена!!! вражена собою!!!

вмикаю диктофон і починаю на нього записувати: йду по дорозі життя, у кишені тримаю телефон, що мовчить, йду під дощем... ми ідемо з дощем, ноги мокрі вщент...

співаю дурниці, слів не вистачає... вони плутаються в голові... намагаюся підібрати риму: дощем, вщент, щем...

я люблю, коли звуки повторюються... тоді створюється своєрідна мелодія від повторення звуків... чується ритм і душа відгукується неймовірними переживаннями...

сиджу за піаніно... воно трохи звучить дисонансом, але мене це не бентежить... я згадую музику, пісні, я по новому відчуваю їх, я їх граю інакше... музика стала стандартом, бо на неї хочеться робити варіації...

мені приємно, мені настроєво, мені щасливо, мені затишно... мені хочеться бути одній у будиночку, вслухатися у звуки, затримувати їх у собі і... слухати свій стан...

день

мій день настільки залежить від дрібниць... день - це настрій, зустрічі, робота, музика, спілкування, емоції, внутрішнє налаштування...

сьогодні поставила будильник на 5.30... ага... точно.... я прокинулася о 6.06 змусила себе встати, бо, не встигаю робити роботу.... або, може мені просто треба було о 7.04 зустріти на вулиці чоловіка, який мені сказав - "ЛУЧШЕ ВСЕХ" ;))) Нє, ну хіба таке може залишити байдужою мене?! МЕНЕ, яка така емоційна і життєрадісна!!!

зранку випила каву і 2 цукерки - щоб прокинутися. перед тим відро холодної води - усе як завжди...

але зустріч і фраза - зробили мій день незабутнім і сонячним. нехай навіть у душі...

пройшла тест на фейсбуку - що каже про мене мій день народження ;))) все про мене!!! і я щаслива, що я така

в метро читала свої відчуття і усвідомлення місячної давнини - такі одкровення!!!.... сьогодні я вже багато чого не пригадую, але - є записи, які, принаймні, допомагають подивитися на те, що мені бракує і де я чиню не так

"... настане той день..." якийсь бумбоксовий тиждень у мене виходить "... зберу я у віхоть солому пісень. позичу десь сили, щоб тії слова за живе вас вкусили... настане та мить... летить і розтане усе, як і ми..."

настане той день... а мій настав і я його живу ;)))

тіло

вчора сказала фразу - а сьогодні вона до мене знову повернулася... повернулася сама по собі... бути з тобою до кінця життя мене не втуляє...

а уявіть, як то людині, яка не любить ні себе, ні свої очі, свої руки, своє волосся, нічого в собі... як їй жити з собою до кінця життя?

навіть ніколи не думала про це... не скажу, що завжди усім була в собі задоволена, але... не настільки, щоб не любити себе повністю

жити в своєму тілі, жити з собою - набагато важче, аніж жити поруч іншої людини... чи так це? напевно так і, напевно ні... мені здавалося, що зрозуміти інших мені набагато легше, аніж себе, тому я і висловила попередню думку та... чи так є насправді...

сьогодні у мене надто повільний день... повільний у тому, що я навіть не вийшла на вулицю в обід... я цілий день робила речі, які зараз важко згадати... у мене болить голова від думок, і від браку свіжого повітря...

я втомилася сьогодні... втомилася від сидіння, від одноманітної роботи, від того, що просто хочеться вражень... вражень реальних, а не через монітор...

слухаю ДДТ - это все, что останется после меня, это все, что возьму я с собой... враження, емоції, люди, стосунки - це все, що я візьму з собою!!! ;)

бути до кінця життя з тобою... не так уже й погано...

я - гітара

вчора, коли засинала, відчула себе схожою на музичний інструмент... скоріше за все - на гітару... та й пісня БумБокса просто не виходила з голови: "... 6 струн, 7 нот, безліч акордів. здавалося, взяв тут, обійняв так, але не виходить... мабуть нездара - мовчить моя гітара..."

і ось я - гітара

стою собі непорушно... струни натягнуті, але розстроєні... пил притрусив деку... давненько мене не брали до рук... а мені так хочеться співати... мені хочеться, щоб струни бриніли так, що аж рвалися... щоб звук було чути далеко і він надихав, і будив емоції...

дуже багато залежить від того, хто мене бере до рук... хто бере і як... що при цьому відчуває, як дивиться і що хоче отримати від мене...

я - гітара

зі мною можна робити майже усе... обіймати, пестити, милуватися, слухати, відчувати. я ніколи не залишуся байдужою...

не можу я бути байдужою, коли я потрібна, і коли на мене звертають увагу...

але... я помираю, коли моя роль зводиться до того, щоб непорушно стояти в кутку і просто спостерігати...

я активна у парі. активна, коли зі мною взаємодіють, прислухаються і намагаються тримати ритм, мелодію та настрій...

я - гітара

ледь торкнися мене і я вже звучу... звуки різнобарвні, насичені, густі, тягучі, високі та низькі... кілька порухів і ноти перетворюються в багатоголосі акорди... я вся тремчу... рухаюся... живу...

гітара, як я

смерть

смерть і народження ходять поруч... в суботу, у самий розквіт святкування я дізналася про смерть доброго знайомого... перша емоція - "не вірю"... друга - "шкода"... думка - "поки людина жива - її ігнорують, коли помирає - ми починаємо шкодувати"...

він жив... а серце раділо, а кров стугоніла, коли він жив...

його смерть змінила мої плани на вихідні, змінила мої сприйняття, змінила мене...

я купила білі малюсінкі гвоздики, чомусь 8 гілочок... я йшла по переходу і почула пісню "... это все, что останеться... после меня... это все, что возьму я с собой..."

приїхало багато людей, відомих, публічних, знайомих, не дуже...

він був великою дитиною. він жив так, як відчував. він вірив у принципи і жив за ними, навіть коли ці принципи завтра були інакшими... він був яскравий, категоричний, він був живий...

він жив!!!

бути собою

дивно так... бути собою... що таке бути собою... коли внутрішніх я безліч... вчора я відчула, що вимагати від інших сприймати мене такою, як я є - неможливо, якщо я сама їх такими не сприймаю... "я така!", кажу, але попри це, намагаюся змінити інших... слова... словами описати, змалювати, відобразити відчуття здається і важко, і легко водночас. слова, образи (наголос на "О") можуть передати відчуття і бажання... можуть, та буває, що все зрозуміло без слів... очі, рухи, поводження, настрій - все говорить ЗНАЧНО БІЛЬШЕ і ЗМІСТОВНІШЕ, аніж просто слова...

бути собою дивно так
бути просто напевно також
просто бути неабияк
важко не бути
собою важко

про себе

я тут спробую писати про себе. так трохи егоїстично, зате без абстракцій ;) тиждень тому я майже радикально підстриглася... взяла і відстригла 40 см волосся... вирішила, що хочу мати справжнє волосся, нефарбоване. відстригла волосся - і відчула таку полегкість, якої давно не відчувала... я почала помічати те, що не помічала, реагувати на речі так, як не реагувала давно і почала видавати ідеї, що давно не робила...

скажу так - моє життя перетворилося на звичку.... рутина затягла... а, скоріше, я сама перетворилася на нудну і злосну...

тепер я стаю собою... може це весна подіяла, може збіг обставин, може люди, яких я почала зустрічати і спілкуватися... або все разом...

я знову захотіла подорожей, я загорілася новими враженнями, я згадала, що таке співати... я знову стала собою... живою та яскравою... веселою і різкою... романтичною і непередбачуваною...

і мені це подобається... і мене це захоплює... і для мене це життя, рух, потік та наповнення емоціями... я знову жартую і можу вигадувати… страх перетворився на друга…

відчуття справді переповнюють усе єство, заповнили мене всю і по вінця (гарно ;) я це у когось поцупила)…

я відчуваю!... не має значення що… важливі самі відчуття

інтерфейс

мені страшенно подобається інтерфейс на blogger. чому я раніше цього не розуміла ;) простота, зручність, мінімум кольорів, приємний до сприйняття... тут хочеться залишатися, тут пишеться ;)

я точно знаю, що у мене вдома лежать стосики, списані моїми думками, враженнями, емоціями, хворобами, планами, ненавистю...

якби я все тут надрукувала, то психоаналітикові було б чим займатися ;)

до речі, можна спробувати пересипати свої сьогоднішні стани, станами попереднімі... станами 10-річної давнини... треба спробувати...

починала писати заголовок: "самотність і воля"... , а отримала інтерфейс ;)

гарно виглядати - це також мистецтво

супер

слово - супер! я його вживаю часто у своїх розмовах, виражаючи свої емоції, свій стан та, майже усе можна охарактеризувати словом - СУПЕР. це слово може замінити такі слова як: чарівно, зворушливо, неповторно, вишукано, натхненно, яскраво... слово супер дуже подібне до слова КЛАСНО, яке я також уживаю постійно, швидко реагуючи на щось таке, що мене справді вразило!!! але найвишуканішим є вислів СУПЕР КЛАСНО! воно в рази збільшує емоційне навантаження і це значить, що стримуватися важко, стримування просто втрачає сенс.

є ще таке дитяче слово КЛЬОВО - колись воно лунало звідусіль. це слово я також ставлю поруч зі словами, які роблять нашу мову універсальною... при цьому збіднюючи її...

мій настрій сьогодні діаметрально протилежний - від внутрішнього спокою до зовнішніх сліз... мій настрій не можна вкласти у слова КЛАСНО, СУПЕР чи КЛЬОВО...

мій настрій це смуток, це гіркота, це туга, це радість, це щирість, це сум, це ніжність, це спокій... це я у своєму настрої...