весна змінила мене... я йду під дощем, який створює навколо надзвичайний настрій та загострює звуки, запахи, кольори, думки...
дощ уночі - це взагалі таємниця... це те, що заворожує, збуджує та пробуджує...
іду під дощем... у довгому світлому пальті... на голові каптур... суконна сумка з квіткою... ноги мокрі... я йду і мені дихається на повні груди... у руках я стискаю телефон... він мовчить... я знаю, що він мовчатиме, але я не хочу його відпускати...
я йду під дощем... і відчуваю, що співаю... співаю про те, що бачу навколо, що відчуваю, що чую... мене вражає все - звук від коліс по мокрому асфальту, вологе місто, калюжі, які говорять про те, що дощ таки йде... я вражена!!! вражена собою!!!
вмикаю диктофон і починаю на нього записувати: йду по дорозі життя, у кишені тримаю телефон, що мовчить, йду під дощем... ми ідемо з дощем, ноги мокрі вщент...
співаю дурниці, слів не вистачає... вони плутаються в голові... намагаюся підібрати риму: дощем, вщент, щем...
я люблю, коли звуки повторюються... тоді створюється своєрідна мелодія від повторення звуків... чується ритм і душа відгукується неймовірними переживаннями...
сиджу за піаніно... воно трохи звучить дисонансом, але мене це не бентежить... я згадую музику, пісні, я по новому відчуваю їх, я їх граю інакше... музика стала стандартом, бо на неї хочеться робити варіації...
мені приємно, мені настроєво, мені щасливо, мені затишно... мені хочеться бути одній у будиночку, вслухатися у звуки, затримувати їх у собі і... слухати свій стан...
