вчора сказала фразу - а сьогодні вона до мене знову повернулася... повернулася сама по собі... бути з тобою до кінця життя мене не втуляє...
а уявіть, як то людині, яка не любить ні себе, ні свої очі, свої руки, своє волосся, нічого в собі... як їй жити з собою до кінця життя?
навіть ніколи не думала про це... не скажу, що завжди усім була в собі задоволена, але... не настільки, щоб не любити себе повністю
жити в своєму тілі, жити з собою - набагато важче, аніж жити поруч іншої людини... чи так це? напевно так і, напевно ні... мені здавалося, що зрозуміти інших мені набагато легше, аніж себе, тому я і висловила попередню думку та... чи так є насправді...
сьогодні у мене надто повільний день... повільний у тому, що я навіть не вийшла на вулицю в обід... я цілий день робила речі, які зараз важко згадати... у мене болить голова від думок, і від браку свіжого повітря...
я втомилася сьогодні... втомилася від сидіння, від одноманітної роботи, від того, що просто хочеться вражень... вражень реальних, а не через монітор...
слухаю ДДТ - это все, что останется после меня, это все, что возьму я с собой... враження, емоції, люди, стосунки - це все, що я візьму з собою!!! ;)
бути до кінця життя з тобою... не так уже й погано...
