оголене тіло і душа...

Давайте згадаємо це відчуття... коли торкаєшся оголеного тіла коханої людини. Згадаємо, як неймовірно і дивовижно відчувати його  запах, торкатися шкіри, бачити родимки і шрами, бути так близько, що можна бачити кожну пору і торкатися шкіри віями, гладити волосся  і відчувати на пальцях його шовк.

Дивитися в очі так глибоко, щоб бачити на них малюсінькі капіляри і смужки на зіницях, вудчувати кожним нервом красу людини. Завмирати від стукоту серця і розуміти, що там б'ється серце володаря світу, бо увесь світ уже рухається у ритмі серця. Торкатися тіла і доторкатися до чуда, проводити пальцями по губах, дивуючись, як же багато можна пережити і відчути. Губитися від смаку поцілунку, відчувати спрагу і ненаситність всередині, чи тяжіння такої ж сили, як сила тяжіння Землі до Сонця. І це все стає таким природнім і правильним, набуває змісту. Відгукується тілом, усім мозком на голос, на кожен подих.

Згадайте, як спокій розливається по тілу, коли чуєш дихання, як же приголомшливо просто дихати разом... Разом вдихати Всесвіт. Відчуваєте, як вогники спалюють вашу кров, розпалююються у неконтрольовану пожежу, і тоді Ви розумієте, що у Вас вже нема вибору... як тільки дарувати й приймати любов.

Чи це не прекрасно бути так поруч? Це оголоне тіло...

А тепер уявіть, що може зробити оголена душа. Дозвольте коханій людини оголити свою душу, і Ви оголите свою...

Прийміть душу, як ви приймаєте кохане тіло. Схиляйтеся над нею, як схиляєетеся перед коханим тілом у хвилини пристрасті... І нехай Ваші голі душі віднайдуть екстаз і спокій, радість і спрагу, смирення й розуміння..

(не моє, але так сподобалося, що переклала українською)

про...

і знову з глибини виринають слова... ще не знаю, про що вони і як їх св'язати у ланцюжок змісту... як стулити і наповнити життям...

час ніби зупинився

тиша

затишно і тепло

вулиця темна і тільки час від часу чутно звук коліс за вікном

я дихаю вологим повітрям - чую весну... весну у повітрі емоцій та бажань...

і музика... знову музика рветься на волю

сповнена величі й драйву

з криком і шепотом

з тихими схлипами і сльозами

з найвищою нотою і найглибшою

музика розбиває мене на друзки... спопеляє і запалює...

я живу в ній... я дихаю нею...

стосунки... як їх описати?... які барви обрати? щоб влучно, щоб зрозуміло, щоб настроєво...

як змалювати те, що вулканом палає всередині... заливає водоспадом... заповнює тишею... несе вітром... зігріває міцним напоєм... дарує радість... втамовує спрагу спілкування... розкриває душу... розширює сприйняття... дає розуміння чогось раніше невідомого... надихає... підтримує... живить...

слова

музика

стосунки

смс...

рік, що минає

в цьому році вперше захотілоася згадати те, чого я навчилася чи зробила... згадати і зрадіти...

не скажу, що всі вчинки чи дії можна сприймати однозначно, як позитивні... але я їх такими бачу...

класно нещодавно сказав один гарний знайомий, чи навіть, друг - про те, що у моменті це може бути добре, а от у перспективі - ні...

тому, варто обирати, чи робити речі, які здаються поганими зараз, але у перспективі все ж виносять тебе на новий рівень...

якщо коротко - у цьому році я стала такою, якою ніколи раніше не була... і... зараз я подобаюся собі як ніколи раніше!

у цьому році я зрозуміла, що таке любити безвідносно, безвимогливо і тому, що мені просто подобається любити.... коли нічого не чекаєш і не обіцяєш... коли мить з людиною - найважливіша за все інше.... коли не аналізуєш і не пояснюєш.... коли мовчання - говорить про все... коли дотик - як імпульс... коли обійми - як всесвіт... коли погляд - як океан чи небо... безмежне... глибоке.... коли нема різниці де людина - головне, що вона є... і що їй добре...

у цьому році я збагнула, що я можу бути жінкою і можу подобатися... і мені просто до вподоби нею бути ;) - сукні, підбори, нафарбовані очі та нігті... - для мене це новина, але сьогодні я вже без цього не можу ;))) - жартую... штани, гітара, рюкзак, спальник - я люблю це також...

у цьому році я вперше стала на лижі і навчилася спускатися з гори... я почала займатися танцями і двічі виступала на фестивалі...

я мала три фотосесії у різних образах...

рік, що минає - це нові можливості... нові усвідомлення... нові знайомства....

у цьому році я заново знайшла людей, яких, задвалося, втратила... - ні, просто раніше не розуміла... це мої однокурсники ;))) люблю вас!

рік 2011 - дякую тобі! ти був справжній! ти був живий і повний! ти - яскравий і насичений!!!!

сьогодні я точно знаю, що мені є що згадати і я ніколи не скажу, що боюся озирнутися назад.

а давайте!!!

Я належу до такого типу людей, який боїться підійти на вулиці до людини, яка сподобалася і їй про це сказати. Ну, гаразд. На вулиці – це напевно «закруто», але навіть висловити своє захоплення людині, яку знаєш давно чи ви, принаймні, крутитеся в одному середовищі – також буває важко.

Чомусь завжди виникає думка – А якщо я заважаю? А навіщо я це кажу? А як це людина сприйме? А якщо вона подумає, що я це кажу нещиро? А навіщо їй взагалі моя думка?

Насправді річ у тому, що всі ці внутрішні питання є саме тим, що заважає нам проявляти свої емоції і дарувати приємні емоції іншим ;)

Якщо відкинути всі ці запитання – то прийшовши увечері додому на обличчі сяятиме усмішка від того, що сьогодні три людини підійшли і сказали тобі, як ти класно виглядаєш і що ти також усміхнулася незнайомцю і сказала, що у нього класні парфуми.

Чому такі прості речі викликають в голові стільки запитань?

І чому компліменти, які сказала людина на вулиці досі перед очима і викликають посмішку?

Давайте вже сьогодні почнемо відчувати те, що хочеться сказати!

А завтра скажемо те, що відчули! Навіть на вулиці, де «закруто» ;) ;) ;)

симфонія

складаю слова докупи: ніч, пристрасть, дощ, струм, волога, спека, витонченість...

вловлюю ствій стан: ніжність, жага, сум, відвертість, слабкість, вогонь...

стікаю вниз... звиваюся, як змія, пульсую, тремчу... помираю... злітаю вгору і падаю додолу...

намагаюся відчути тебе: драйв, сила, непевність, бажання, занурення, ніжність...

легкий поцілунок в плече, як вітер... палаєш... тебе нестримати і невтримати... ти, як тропічний дощ, ти - злива...

симфонія звуків, аромату, емоцій, дій...

надзвичайні дні

казкові два дні я прожила.

я всмоктувала усе, що бачили мої очі, чули вуха і вдихав ніс... я раділа, як дитина усьому, що відбувалося зі мною. щосекунди. щохвилини. постійно...

просто лягти на траву (суху минулорічну і ледь-ледь зеленаву молоду) і заплющити очі... слухати вітер, денний спів жаб на ставку, сміятися, коли мій малюк лоскоче мене сухою квіткою по щоці... ніжність переповнювала мене настільки, що я не уявляла, що можу вмістити в собі стільки цієї якості...

щоб повніше почути оркестр звуків довкола - варто лише заплющити очі та ніс (і дихати ротом)... вуха одразу вловлюють настільки різноманітні звуки, які губляться, коли розплющені очі...

а запахи - вони стають насиченими і також перетворюються в букет, коли закриті вуха і заплющені очі ;)))

барви стають яскравішими - коли тільки очі зосереджені на тому, що бачать довкола... а вуха і ніс у цей час відпочивають...

лелека, який пролетів майже поруч на відстані помаху крила...

ми збирали сухі квіти і робили з них екібану... ми вдивалялися в нічне небо і тонули у ньому... було таке відчуття, що стою на дні... наді мною вода і сріблясті бульбашки зір...

в понеділок я піднялася в небо на 3-місному літачку, який лише на 250 метрів підняв мене над землею і... потім романтично опустив на озеро... коли я сиділа в літаку, слухала розмови пілотів і дивилася униз - мені здавалося, що я все життя ось так літаю... що це моє звичне життя... робити фото, знімати відео і просто отримувати задоволення від білих хмар, які відбиваються і воді...

музика - ось що ще не дає мені спокою і що доповнило ці неймовірні вихідні...

ми співали і танцювали під блюзові мелодії в центрі міста...

спершу було одиноко... люди просто проходили повз... хтось зупинявся на кілька хвилин, кидав гроші у чехол від барабану і йшов далі....

я сказала - чому ніхто не зупиняється і не слухає музику?..

і... як помахом чарівної палички... з'явилася пара (їй 55, йому 60 - на вигляд)... вони сяяли любов'ю і романтикою... він замовив їй "Вальс Бастон"... і вони танцювали...

ми втрьох поруч співали і також танцювали... далі пішли Бітлз - "And I Love Her", "Yesterday", "Hard Days Night"... і ще безліч усього, що створило атмосферу тепла, радості та затишку... вже танцювали діти і молодь... навколо утворилося коло, яке жило... усміхалося... допитливо і з захполенням розглядало сусіда... підтанцьовувало і плескало в долоні...

я наповнена життям і теплом... я тихо усміхаюся і радію, що відчуття щастя щовсім не залежить від того, знаю я людей, які поруч чи ні... я навчилася відчувати мить і створювати миті... може хтось захоче спробувати ;)

а на завершення свята - терпке з присмаком чорносливу червоне французьке вино - La Vieille Ferme - як міцний і п'янкий поцілунок...

чому люди самі все ускладнюють?

я бачу, як щодня ми витрачаємо час на речі, які взагалі не варті нашої уваги. ми, навіть секунди, які маємо для зустрічі з людиною, можемо згаяти не на те, щоб подивитися їй в очі, а докопуватися, чому вона себе поводить не так, як ми від неї цього хочемо...

я також зловила себе на тому, що не маю і, що найважливіше - НЕ ХОЧУ підтримувати цей масовий сценарій, який і у мене проскакує...

навколо нас і так забагато крику, сварок і претензій... і коли ми на це дивимося збоку - ми дивуємося - чому так себе поводять люди? але - себе у цьому стані не помічаємо...

любов... я нарешті збагнула, що любити можна у будь-який час і на будь-якій відстані...

і чекати від людини чогось - безглуздя... так само як і вимагати від неї те, чого вона дати тобі не готова... любити - це давати самій все, що хочеться...

останні дні я переживаю якийсь незрозумілий для мене спокій... я дивуюся з людей, які втрачають миті через те, що не навчилися просто жити... я втікаю від людей, які намагаються перейти межу мого поля і сказати, як я маю себе поводити і говорити... (правда я перед втечею їм кажу про причину ;))

в житті й так багато вимог і обов'язків, що часом стосунки, які цього не вимагають - видаються даром і надзвичайним щастям :)))

*****

я хочу і прагну весни, і легкості вітру у всьому...

я можу втекти, коли відчуваю втому...

я здатна рубати з плеча, коли відчуваю слабкість

я вмію любити, хоча... це... найважче...

ароматизовані пори року

"Чудес ніколи не буває забагато"

Юлія Чемерис

"Ще є запах теплого асфальту, ще є легкий запах фруктів

і все схоже на серпень, але вже відчувається ностальгія"

Євген Лазарчук

відновити вміння тонко відчувати себе і світ довкола можна... я б сказала - навіть варто відновлювати, якщо дрібниці, які справді приносять радість, минають повз...

як часто ми вдихаємо в себе світ... як часто відчуваємо його пряні, терпкі, солодкаві, гіркі, холоднуваті запахи...

як пахне зима? і її кожен місяць зокрема... а як ми уявляємо її місяці у барвах?

чим вирізняється літо? що таке незвичне, окрім його чекання є у його днях і ночах?

а звідки беруться осінні дощі та теплі дні жовтня? чим пахнуть осінні вечори?

хіба що весна найвиразніша у цьому... бо ми прокидаємося разом із нею і хоч тоді дихаємо на повні груди... усміхаючись собі й радіючи перехожим...

сьогодні я прожила 2011 рік - усі його місяці в різному порядку... спочатку жовтень, потім грудень, потім січень, далі листопад, квітень, березень, лютий, липень, травень, серпень, червень, вересень...

цілий рік, частина якого ще попереду... але цей запах полину та суниці у липні... такий терпкий-гіркий-солодкий... кориця і апельсин у грудні... мороз і легка свіжість у січні...

чомусь я дуже тонко відчувала, що цей день - він просто поверне мене до писання... бо я давно цього не робила... шукала натхнення, враження, причину...

чінзано в обід... різке бажання купити нову сукню та одягнути підбори... посмакувати каву з кардамоном...

і... відчути всі аромати кожного місяця року...

ImageInSide

роботи Юлії Чемерис - легкі, світлі, справжні...

парфуми Євгена Лазарчука - живі, пронизливі, емоційні...

я ще досі загублена у часі й просторі... сиджу вдихаю аромати, які взяла з собою, попередньо підписавши, щоб раптом не переплутати...

квітень пахне молодою зеленню, деревами і мокрою після зими корою...

я у фіалковій сукні...

нова зачіска...

вечір пахне вітром, петрушкою та знову кавою...

майже 4 ранку... надемоції... надвідуття.. наджиття... але як добре, що все справжнє....

як я голодувала

не так просто зважитися на крок голодувати аж 7 днів. але завжди є вища сила, яка може тебе на це спонукати. зі мною відбулася така ж і сторія. і от я наважилася. як усе відбувалося до сьогоднішнього дня і що буде далі опишу тут. хоча ні. про все писати не буду, бо деталі не всі адекватно сприймуть, але найсмішніші моменти - буде саме те, що хочеться прочитати у п'ятницю.

найдивовижніше те, що їсти мені справді не дуже хочеться. Переважає естетичне задоволення їжею, як от - покласти шматочок сиру до рота і відчути, який він на смак... або ж італійську пасту маленьким-маленьким шматочками споживати і насолоджуватися витонченим ароматом страви...

моя сила волі мене таки тішить, бо прожити майже 5 днів без іжі - це для мене подвиг. тільки вода і очисні процедури. мій нюх за ці дні став відчувати усі аромати і запахи, які є довкола... я навіть отримала надзвичайне задоволення від запаху мокрої штукатурки ;)

перший день давався важко. організм не розумів, що з ним відбувається і тому намагався бунтувати. на другий день я відчула полегкість і деяку впевненість у тому, що я таки здолаю цей шлях. відчуття було прекрасне і висока працездатність. до речі, працездатність тримається протягом усього тижня!!!

про те, що тепер у мене тільки очі говорити не буду, але погляд у дзеркалі мені чомусь подобається. відкрилася певна глибина і якийсь незримий спокій. за ці дні мені не хотілося агресувати і визвірятися (хіба що у день четвертий, про який пізніше). люди і всі ситуації, які відбувалися я розглядала з позиції уроку - а що я можу винести з цієї ситуації? що я роблю не так? що можу покращити?

найважчим був день четвертий. я думала, що з мене вийде все, що тільки може ;))), окрім того у мене прокинулася агресія і злість, проте, вони швидко минули і вже після обіду я вже відчувала і фізичне, і моральне задоволення.

як завжди буває, у моєї мами у цей тиждень прокинувся кулінарний хист і вона щодня готує якусь таку смакоту, яку вже не готувала роками - мамалига зі шкварками і бринзою, кнедлі зі сметаною, налисники з ніжною шкоринкою, ледь золотаві...

вчора я на це все подивилася і навіть усміхнулася :) в душі... всі ці дні я просто смакую воду... відчуваю, як вона заповнює мій шлунок і так само проходить усім кишківником до виходу ;)))

найбільше води я випила у третій день. майже 5 літрів. вчора і сьогодні пити хочеться менше. жартую і веселю людей.

сьогодні, коли дзвонила в редакцію, трубку взяла людина, яка якраз обідала... і вона так смачно сказала це "Алло", що я отримала від цього надзвичайне задоволення і навіть запропонувала передзвонити. кажу - ви обідаєте? то я пізніше передзвоню. таке відчуття, що їжа справді стала для мене чимось вищим, аніж просто їсти чіпси, йдучи по дорозі й читаючи журнал...

за цей тиждень я споглядала, як їдять люди, що вони купують у супермаркетах (я там також була ;)). переважно люди їдять на льоту і не отримують від їжі задоволення. а задоволення у цій справі - це саме те, що і має бути вкладене у страви.

яким буде кінець цього дня і вихідні - напишу вже в понеділок.

насолоджуйтеся вихідними і повільно смакуйте страви - вони того варті, як, зрештою, і ви самі.

під кінець відчула, що не такий уже й п'ятничний запис вийшов. але все ж ;)))

P.S. Окремим хітом було те, коли я вибирала фотки зі стравами з Інтернету, щоб приєднати до посту ;)))

P.P.S. УРА! Понеділок! І я вже п'ю розведений водою сік!

любов, як молоко

Зранку в розмові з сином зрозуміла ще одну істину. Ми говорили про те, як мама годує дитинку молочком... І він запитав, а чому у тебе нема молочка? Це тому, що я великий уже? А я відповіла. Ні, ти просто перестав його пити і воно зникло. Властивість молочка така, що чим більше дитинка його випиває, тим його більше прибуває.... І тут, як осінило - а з любов'ю ж так само. Чим більше її віддаєш, тим більше її стає навколо тебе ;)

риси характеру

мама, чого ти така гарна? ти мені подобаєшся, а от тато ні... і бабуся мені подобається, а дідусь ні.... я питаю, не подобається як людина чи не подобається зовнішньо. потім почала пояснювати різницю між цими поняттями.

кажу: як людина - це тобі подобаються риси характеру - ніжність, доброта, цілеспрямованість.

а зовнішньо - це обличчя, тіло...

Устим каже - риси характеру - це вони рис їдять?

я кажу - щось на кшталт того - людина з'їдає зернинку рису доброти, зернятко рису ніжності.... ;) і набуває таких якостей ;)))

До виконання протягом життя

Здоров’я

1. Пий багато води
2. З’їдай сніданок, як король, обід, як принц, вечерю, як жебрак.
3. Споживай більше те, що росте на деревах і проростає з землі, ніж те, що виробляється на заводах
4. Живи з трьома «Е» - енергія, ентузіазм, емпатія (співпереживання)
5. Знайди час на молитву чи медитацію
6. Більше грай в ігри
7. Читай стільки книжок, як ти це робив у 20
8. Щодня проводь у тиші хоча б 10 хвилин
9. Спи по 7 годин на добу
10. Витрачай щодня 10-30 хвилин на піші прогулянки. І поки гуляєш – усміхайся

Особистість
11. Не порівнюй своє життя з життям інших. Ти не можеш знати, куди лежить їхній шлях
12. Позбався негативних думок і речей, які ти не можеш контролювати. Замість того вкладай свою енергію у теперішній позитивний момент
13. Не перепрацьовуйся. Знай межу
14. Не сприймай себе надто серйозно, ніхто інший цього не робить
15. Не витрачай свою дорогоцінну енергію на плітки
16. Побільше мрій поки ти не спиш
17. Заздрість – марна трата часу. Ти вже маєш усе, що тобі потрібно
18. Забудь негаразди минулого. Не нагадуй ближньому про його колишні помилки – це знищить щастя, яке маєш зараз
19. Життя настільки коротке, щоб витрачати його на ненависть.
20. Примирись з минулим, щоб воно не отруювало твоє теперішнє
21. ніхто не відповідальний за твоє щастя окрім тебе
22. Усвідом, що життя це школа і ти тут, щоб навчатися
23. Більше усміхайся і смійся
24. Не потрібно вигравати у всіх суперечках. Погодься не погодитися…

Суспільство
25. Частіше дзвони рідним
26. Щодня даруй іншим щось хороше
27. Пробач усіх за все
28. Проводь час з людьми, яким понад 70 і менше 6
29. Нехай щонайменше 3 людини у день усміхнуться завдяки тобі
30. Не твоя справа, що думають про тебе інші
31. Коли ти захворів, про тебе подбають твої рідні, а не робота. Отож, залишайся на зв’язку

Життя
32. Роби правильні речі!
33. Позбався усього, що не є корисним, гарним і радісним
34. Господь зцілить усіх, хто цього потребує
35. Хороше чи погане, воно все одно зміниться…
36. Незалежно, як ти себе почуваєш, вставай, одягайся і йди до людей
37. Найкраще попереду
38. Прокинувшись зранку, зрадій цьому
39. Твоє внутрішнє «Я» - завжди щасливе. Тож – будь щасливий

Останнє, але не менш важливе
40. Прошу, надішли ці слова усім тим, про кого ти турбуєшся. Я уже надіслала