чому люди самі все ускладнюють?

я бачу, як щодня ми витрачаємо час на речі, які взагалі не варті нашої уваги. ми, навіть секунди, які маємо для зустрічі з людиною, можемо згаяти не на те, щоб подивитися їй в очі, а докопуватися, чому вона себе поводить не так, як ми від неї цього хочемо...

я також зловила себе на тому, що не маю і, що найважливіше - НЕ ХОЧУ підтримувати цей масовий сценарій, який і у мене проскакує...

навколо нас і так забагато крику, сварок і претензій... і коли ми на це дивимося збоку - ми дивуємося - чому так себе поводять люди? але - себе у цьому стані не помічаємо...

любов... я нарешті збагнула, що любити можна у будь-який час і на будь-якій відстані...

і чекати від людини чогось - безглуздя... так само як і вимагати від неї те, чого вона дати тобі не готова... любити - це давати самій все, що хочеться...

останні дні я переживаю якийсь незрозумілий для мене спокій... я дивуюся з людей, які втрачають миті через те, що не навчилися просто жити... я втікаю від людей, які намагаються перейти межу мого поля і сказати, як я маю себе поводити і говорити... (правда я перед втечею їм кажу про причину ;))

в житті й так багато вимог і обов'язків, що часом стосунки, які цього не вимагають - видаються даром і надзвичайним щастям :)))

*****

я хочу і прагну весни, і легкості вітру у всьому...

я можу втекти, коли відчуваю втому...

я здатна рубати з плеча, коли відчуваю слабкість

я вмію любити, хоча... це... найважче...