сьогодні я меланхолічна... уже кілька днів не можу працювати... не можу змусити себе зробити роботу, яка входить в мої обов'язки в офісі...
я постійно знаходжу собі цікавіші заняття: музика, прогулянки, читання, прослуховування лекцій, спілкування, миття посуду... будь-що, але тільки не робити те, що повинна...
цілий день слухаю Океан Ельзи, який повертає мене в лютий 2009... вдивляюся у свої фото річної давнини і намагаюся знайти ту себе у фотках сьогоднішніх...
я порівнюю себе тоді і зараз... я намагаюся вловити емоції та бажання...
навіщо я це роблю? без пояснень... тільки у серці якась важкість... постійно вловлюю, що мої плечі сутуляться, що на обличчі посмішка зникає і я не розумію, де я...
я відчуваю себе птахом, якому підрізали крила... хочу летіти, а не можу... тішить думка, що пір'я виросте нове :)
а на разі - я продовжую втікати від реальності... я чомусь свято вірю, що усе вирішиться саме по собі...
зараз мені цікаво слухати себе і розуміти, а чому так?.. і що це мені каже... слухати своє тіло... намагатися бути тут і тепер... нехай це навіть і меланхолія...
