finita la Весна

ага... так і є... у понеділок прийде Літо...

але Весна була чарівна, невимушена, зваблива, щодня інакша, яскрава, самобутня, відверта, з новими ароматами, кольорами... зелені було донесхочу і зелень міняла забарвлення кожну мить

ночі минали так швидко, що не встигалося заплющити очі... дні тривали, здавалися, довго, бо дочекатися зустрічей було несила...

Весна принесла усвідомлення себе, єднання, цілісність та відтинання старих споминів... переживань та емоцій...

сьогодні я сама, моє життя, минуле і майбудтнє сприймається простіше і змістовніше... це все не просто часові виміри, це усвідомлення себе у них...

я полюбила мить, я зробила спробу себе розуміти, я захотіла чути і розуміти інших... поки тільки захотіла, але ще не навчилася... як дитя роблю перші кроки до свого внутрішнього світу... до своєї глибини...

весна прощається зі мною... чарівник Травень вже передає свої володіння майстрові Червню... таке відчуття, що моє минуле за цю весну пролетіло так швидко, як у казці про 12 Місяців... усвідомлення мого життя і мене у ньому...

я дякую тобі, Весно...
мені було добре в тобі...

і знову голос

віртуальність зникає тоді, коли чуєш реальний голос людини... тоді сприйняття наповнюється емоціями співрозмовника, тоді ти чуєш, як людина з тобою розмовляє... з усмішкою, швидко, розважливо, награно, відверто...

це можна відчути тільки почувши голос...

голос - це музика...

музика, що створює настрій, заряджає, надихає чи викликає спомини...

голос - це магія...

магія, яка дарує відчуття щастя, смутку чи агресії...

голос може багато... голос може майже усе... голос навіть може допомогти намалювати образ співрозмовника, колір його очей, стиль, зріст...

спробуйте, вперше почувши людину по телефону, уявити її... охарактеризувати... оживити...

станьте магом самі, лише завдяки голосу іншої людини...

смаки

такий дивний день... день усмішок, гіркоти, саморозуміння, зустрічей, напружених розмов... але зовсім випадково, ну, як у нас трапляється, її пригостили полуницями і бананами... вона поклала їх у холодильник і забула...

під вечір навалилося... і... , щоб розфарбувати життя, вона мистецьки помила червону соковиту полуницю, виклала її на блюдо, доповнила її жовтим солодким бананом і налила у склянку білого сухого вина...

смак полуниці на язиці.... присмак солодко-кислуватий... ковток білого вина ...мммм... смакує... залишається на внутрішніх стінках фініковий солодкуватий смак...

банан з полуницею нагадують смак коктейлю... молочного, але банан зеленкуватий, тому вони майже зливаються, та все ж доповнюють одне одного...

зараз у роті смак білого вина, червоної полуниці і зеленого банана... приємно... вишукано... гармонійно...

дуже смакує полуниця з шампанським....

робиш з полуниці кашку і заливаєш солодким шампанським.... п'єш через трубочку... смакотаааа....

а якщо спробувати замість солодкого шампанського - Брют, але додати у цей коктейль банан... але стиглий... ?

приємний вечір, нехай навіть напруження ще не минуло... нехай навіть попереду невиконані завдання... нехай... але саме ця мить... мить бананово-вонно-полунична мить - вона її! така смачна і довершена мить... мить, коли їй хочеться писати, хочеться по черзі пробувати фрукти і запивати їх вином... мить, коли не думається про те, що попереду і позаду... мить зі смаком білого-червоного-і-зеленого....

дивно так

друзі повертаються і повертаються приємні спогади з минулого...

кажуть, що жити минулим - не варто... погоджуюся... погоджуюся доти, доки минулі спогади приносять біль, розчарування, роздратування і неспокій...

коли ж спогади пробуджують сонце, ніжніть, віру та виринають на устах усмішкою - це просто невимовна радість...

сьогодні отримала лист, де, виявляється, хтось має мої старі записи на касеті і часом їх навіть слухає "завари мені чаю, мала..." де пам'ятають, що колись у мене ночували і засинали під альбом Vangelis... під нього і досі засинають...

хтось пам'ятає слова з моєї пісні і вважає, що це шлягер "слухай ти, перелітний птах..."

хтось без слів просить заспівати і я знаю, що саме хоче почути ця людина... "ти подобаєшся мені", "світять зорі неозорі", "вставай сонце"...

так приємно і незабутньо від того, що той час був... що він дарував саме такі зустрічі, приводив у моє життя саме цих людей, давав змогу втішатися їхньою присутністю, спілкуватися і ставати частиною їхнього життя...

так млосно переживати ті ж самі відчуття від ситуацій, від розмов та зустрічей...

так радісно розуміти, що сльози, які зараз течуть по щоках - це сльози радості та нестримною любові... до життя, кожної окремої знаної мною людини, до Бога, до себе, врешті решт...

багато не треба

вона, як злива - освіжає, пронизує до самісінького серця, дає відчуття повноти і причетності...

її довго чекають, але її багато не треба

вона захоплює, але, водночас, створює певне відчуття, що ти вже сам собі не належиш... що вона поглинула тебе всього і повністю... занурила тебе в себе цілком...

спрага до неї загасає з першими ж краплинами і відчуттям того, що ти мокрий вщент...

її багато не треба, а бути з нею довго стає важко...

ЗЛИВА...

інша

вона щодня проходить повз дзеркало і зупиняється, щоб розгледіти відображення, що дивиться на неї...

щоб знайти щось нове, щось невловиме, що є тільки сьогодні і може більше ніколи не повториться...

вона стоїть і розглядає колір своїх очей

її очі можуть бути зелені, сині, сірі, карі, світло-зелені з темним зеленим обідком...

вони змінюють забарвлення від настрою, одягу, кольору неба, емоцій, людей, що поруч...

вона вдивляється в зморшки на своєму обличчі... так дивно, але одного дня їх стає більше, а іншого - їй здається, що вона стала молодшою...

вчора вона була втомлена і байдужа, а сьогодні вона ніжна і грайлива

вона намагається прочитати, що у її погляді... що у її душі...

вона говорить сама з собою і намагається вловити реакцію... ледь помітну реакцію на свої слова... таким чином вона вивчає себе і вчиться себе розуміти...

насправді їй притаманна ніжність та дитячість

це стан її душі, її відвертості та простоти

коли ж гору бере стан розуму - вона нестримано жорстока і невпізнано егоїстична... її не варто зачіпати і її не сила зупинити... вона руйнує усе довкола і руйнує себе зсередини...

нещодавно вона зрозуміла, що відкинувши обрАзи - можна побачити щось нове, побачити вихід, віднайти ідею...

образа - робить її слабкою і некерованою...
усмішка - дає їй наснагу і дарує внутрішній спокій

де її більше? де її більше справжньої? де вона справжня? хто вона?

головний біль

біль був настільки сильний, що вона не відчувала ані ніг, ані рук...

таблетка аспірину не допомогла. вона закинула в себе ще якусь зелену пігулку і лягла на ліжко... лягла і змусила себе зануритися всередину себе... спочатку всередину голови - там було чорно, потім всередину серця - там почала проявлятися зелень...

вона спробувала викликати в своїй уяві його образ... спершу він був нечіткий, розмитий... потім вона побачила ситуацію, коли вони востаннє бачилися... він напівлежачи на диванчику, вона - на великому ліжку схрестивши ноги... його ноги лежать також на її ліжку і вона їх обіймає, при цьому розповідаючи щось...

потім вони вже в запалі цілуються і скидають одне з одного одяг...

далі...

вони сидять на підлозі в колибі та намагаються дивитися кіно.... раптово для неї він поцілував її... потім вдруге... поцілунки здалися такими терпко-солодкими, що вона не змогла не відповісти... поцілунки вабили і розпалювали її. вона незчулася, як стояла роздягнута посеред кімнати і вся тремтіла від бажання цілувати його ще і ще... від бажання відчути його усього... повністю і глибоко...

далі вона почала згадувати усі свої відчуття, коли її хто-небудь цілував...

поцілунки були різні: міцні, глибокі, шалені, палкі, нестримні, ніжні, холодні, впевнені… непевні…

емоцій деяких вона навіть не змогла згадати

вона точно пам'ятала, як цілувався він (10 років тому і зараз). тоді невпевнено, по-юнацьки ніжно, тепер жагуче і звабливо

вона пригадала свої відчуття, коли до неї вперше доторкнулися чоловічі руки - вона просто танула і стікала крізь них

вона пригадала, коли її вперше поцілували... о! вона це дуже добре пам'ятає...

далі вона шукала у собі відчуття не тільки від поцілунків, а взагалі, від її стосунків з чоловіками...

що вона відчувала, як вона реагувала... з ким вона була... що почувала до них...

біль стихав, але почала з'являтися слабкість у тілі та внутрішній холод...

біль рівно на півголови... біль, який приніс страждання та насолоду від поцілунків...

потім вона захотіла про усе це написати... і, о диво! як тільки останні рядки буди закінчені - біль минув!!!...

вікно навпроти

вона стояла на кухні і пила чай... стояла з горням біля вікна і смакувала його... чай був гарячий, тому вона сьорбала його малюсінькими ковточками, щоб не обпекти язика...

вона стояла, опустивши очі і видивляючись у своє зображення у чорному дзеркалі чаю...

раптом вона різко звела погляд і побачила навпроти у вікні його... він стояв у відчиненому вікні і дивився просто на неї... дивився без усмішки, але усміхався очима...

він у вікні навпроти? це неможливо? між ними відстань... відстань у кількасоткілометрів

але ні, це був він - такий справжній, світлий і захоплений спогляданням її, як вона п'є чай, заглядаючи у горнятко, як вона про щось думає, запиваючи ці думки солодким чаєм з лимоном...

це відбувалося з ними у будинку-колодязі, у центрі міста...

вона пила чай на другому поверсі, а він дивився на неї з вікна навпроти...

голос

може це самозакоханість, але, коли я слухаю свій спів - у мене мурашки по шкірі...

коли я слухаю, як я співаю - у мені пробуджується безліч емоцій, настроїв, спогадів, запахів, облич...

цей голос - вібрує, тремтить, надривається, скочується від високих до найнижчих і найглибших нот...

у цьому голосі туга, розпач, біль, ніжність, сум, морок, зваба, гармонія, всеохопність і зачарування...

заплющені очі, нездале і недбале виконання на гітарі, але голос - він пробачає все... заради нього можна сидіти цілу ніч, напівсонним, майже п'яним, але сидіти і слухати... до нестями, до несхочу... поки не переслухаєш все... поки не переспіваєш, або не почнеш співати сам.

цей голос не можна забути... він не залишить байдужим... він пробудить щось таке, про що давно забув...

голос...

перемога

якщо не залишити поразці жодного шансу - перемога неминуча

нічого

... нічого не скажеш і я не скажу
і мрію крилату, як пташку зв'яжу
зустрінусь - не стану, осліпну - не гляну
пройду без усмішки, пройду

як можеш ти вірити звукам, словам
дай руку, ходім в мою душу в мій храм
на чистім престолі зі слів із крові
горить моє серце, палає

і ти, наче янгол, схилився над ним
на цілий на всесвіт над серцем одним...

Леся Герсим'юк

"обыкновенное чудо"

цей фільм - з Янковським і Купченко - мене захоплював завжди і постійно... я взагалі люблю цих двох акторів. їхня сила, енергетика і глибина - чіпали найтонші струни і викликали дивні емоції...

Янковського сьогодні не стало...

смерть, як чудо?

сонний настрій

що тут ще додати ;)

при цьому важливо не напружуватися і отримувати від свого стану повне задоволення... нехай це когось і дратує... та, коли подивитися довкола - так усі ж реально сонні...

це сонний тиждень... це сонний і самогазлиблений настрій... це середа - середина тижня...

мить

день минув... відчуття втоми і купа роботи попереду...

що далі?

хочеться прогулятися вулицями... довго йти... зробити ковток вина... напевно білого, або краще віскі, щоб відчутніше...

так і зроблю

все, що минуло - було не зі мною...

все, що попереду, ще не зі мною...

приємно жити мить

навіть, коли втома, купа роботи і серце стукає від надміру кави...

живу

p.s. а букви у слові мить, виявляється, на клавіатурі поруч (так захотілося їх тісно-тісно написати, щоб мить стала відчутнішою)

слова

я, емоції, настрій, відчуття, життя, жінка, народження, смерть, чоловік, барви, дитина, дощ, любов, люди, БумБокс, Океан, аромат, бажання, весна, вічність, гітара, день, дитинство, думки, звуки, квітень, квіти, лінь, мова, молодь, мудрість, музика, мінімалізм, розмова, розум, світ, секс, серце, сила, смак, сон, тіло, усміх, хмари, хочу, чай, час

бути простим

слухатися свого серця
бути простим...

але ж "бути простим важко, бо для того, щоб бути простим варто позбутися усього, що у тебе є"

для того, щоб "бути простим - тобі доведеться все втратити"

тільки заради того, щоб знати, що тільки "просте серце б'ється в унісон з Богом"

.. що "тільки просте серце співає, перебуваючи у глибокій гармонії з Богом..."

насправді я точно знаю, що поки дієш як каже серце, навіть, коли це важко спочатку, потім всеодно легко... потім легко і радісно, навіть, коли було важко...

сьогодні до мене повернулося відчуття розривання між серцем і розумом... коли серце прагне одного, а розум розуміє, що це неможливо...

розум ставить рамки і не дає змоги робити непередбачувані вчинки...

боротьба - це неприємно, особливо, коли бореться жінка...

жінка і боротьба - для мене стали несумісними та незрозумілими

жінка не має боротися, вона має творити і створювати, а боротьба передбачає руйнування і смерть

прагну до простоти
прагну, бо жінка

вона

Вона прокинулася від того, що сон здався надто реалістичним. Звістка про вбивство подруги на мить зупинило усе довкола і подив застиг у свідомості... хто? як це сталося?

на годиннику 1.23 - а таке враження, що ніч минула і пора прокидатися

дитячі посапування на подушці... руки розкидані у різні боки...

Сонечко... це ж треба такому наснитися...

ця ніч була довгою і неспокійною... коли спиш рвано і прокидаєшся мало не кожні 40 хв - ніч триває вічність...

нарешті стало сіріти

вона так чекала ранку... так налаштовувалася на спокій та рівновагу... вийшло не дуже, але принаймні бажання змінити звичну реакцію у повторюваних ситуаціях - уже приємність

у її серці горить вогник радості
її мозок мало-помалу стає усвідомленим
вона відчуває різницю між надуманим і справжнім
вона змінюється...

втеча

мені сказали, що я - Жанна Д'Арк...
мені сказали, що я - діамант
мені сказали...

а чи так це насправді?

чай

чай можна робити з будь-чого:

цвітуть ромашки і ми робимо чай з квітів
з м'яти і троянди
чебрецю і чорного чаю
з липи
з гілочок малини чи вишні
з ягід смородини
грушевий
незабудковий

чай може бути трав'яний чи фруктовий
а може бути сумішшю незбагнених ароматів та смаків

вчора ми говорили про такі чаї з моїм синулькою

ми гуляли зеленими засипаними листям і квітами вулицями
і говорили про те, з чого можна зробити чай
і як він буде пахнути
і який буде на смак
і що ми обов'язково зробимо такі чаї...

його сірі глибокі очі і все, що він каже - дивує мене і вражає...

мені чомусь захотілося зробити чай з грейпфруту і м'яти

ці два аромати - поєднання чоловічого спокою і жіночої енергії

я згадала, що кілька днів тому купила 2 гелі для душу і, коли вийшла з магазину, їхній аромат залишився на руках - це було щось дивовижне...

дуже класно змішати фенхель і чебрець - це супер чоловічі парфуми
смачно пахне розмарин і базилік у поєднанні з тією ж м'ятою...

визнання після смерті

моя асоціативна пам'ять створює потік думок під враженням будь-якого предмету...

на перехресті саксаганського і горького побачила вінок на місці аварії... думка - а раптом мене на цьому місці зіб'є машина... цю думку одразу відігнала, але на її місце прийшла інша - що б робили мої друзі, знайомі, рідні, якби мене не стало?

- видали б ангплагд усіх пісень, які я виконувала на будь-яких тусовках
- знайшли б записи на компі і вивісили б в youtube
- видали б книжку з моїми віршами та есеями
- можливо альбом з дитячими малюнками або фотографіями
- усі дружно почали б читати мій блог
- повіднаходили фото і записи з усіх пластових заходів (Орликіада, Зоряний вітер, творчі вечори...)
- згадували б про мене на спільних зустрічах...

ну, не так уже й мало ;)

чому ж ми завжди визнаємо людей після їхнього відходу? на живих просто немає часу...

може варто сьогодні з кимось зустрітися? ;)

хто був той дивний чоловік...

і день мине і два і рік
чий сон я загубила
хто був той дивний чоловік
якого ти любила

а спогад осені палкий
а тиша світанкова
він просто був такий один
не схожий ні на кого...

так хто ж він був
поет чаклун що вам таке зробилось
його ім'я на сотні лун
у просторі розбилось

класно тобі

тобі класно! ти такий, як і був 5 днів тому! чи класно, що ти такий самий? чи може ти такий самий тільки щодо одного питання? а може ти такий самий у всіх питаннях - і тоді це навіть трохи боляче...

дещо у тобі я не розумію і я справді боюся, що ти залишишся таким самим у питаннях, які важливі... напевно важливі мені, саме тому я так боляче сприймаю твою "таку самість"

знаєш - моя хвиля - нехай і важка, нехай і депресивна, але я відчуваю, що маю пройти її... навіть нехай вона мене і поглине... але це моя хвиля!

день космонавтики був місяць тому

ще місяць тому я була зовсім інша

я мріяла про інші речі, думала про інші плани, мислила інакшими категоріями і себе у цьому світі сприймала інакше

за якийсь місяць я вже не так виглядаю, не так мрію і себе бачу не так

насправді ж річ не у місяці... річ у тому, що я за майже місяць без дитини зрозуміла, як мені без нього сумно і надумано...

без нього все здається нестерпним; з ним - нічого не потрібно

треба тільки, щоб він був поруч... може тому, що він надто малий, а я так мало провела з ним часу...

може тому, що він так сильно сумує за мною, що не ладен відпустити мене ані на мить... а може тому, що я розумію як, порівняно з ним, неважливе усе решта... усі проблеми, плани, стосунки, відносини, робота... усе стає таким мізерним і нікчемним...

відчуваю, як за плечима нависає тягар надуманого...

вчора випадково якийсь раз подивилася "Аромат Жінки".... слів не вистачає, щоб сказати те, що відчула і про що думала...

цей фільм можна дивитися і дивитися, і дивитися...

так само, як можна бути нескінченну кількість часу з людиною, яку любиш...

час - не має значення... і все, що поза простором, де є ви - також зникло...

обнімаючи синуську, я відчула, що це справді любов... і так, як обнімає мене він, після довгої розлуки...

...

обнімаю я
тих,
кого справді
люблю...

дитинство

це так класно!!!!...

щойно сиділи і розмовляли про різноманітні цікаві речі на диванах, кріслах, за скляним прозорим столиком... бузок на столі... Брют білий, напівсолодке червоне Артемівське....

день народження...

ми говорили про каміння, про магнітні поля, про стосунки між невістками і свекрухами, про справжніх чоловіків у нашому житті, які проходять, як комети і зникають...

про те, що "возвышенные мужчины женятся на кухарках", про те, що жінка має надихати - це її роль... якщо вона не надихає - тоді нема сенсу продовжувати стосунки....

про ще один тип чоловіків, які так у себе закохані, що їм треба жінка, яка тільки зазирає в рот і дивиться на нього з широко розплющеними очима...

про вуличний театр... про розбиті коліна.... про гру на гітарі, фортепіано і губній гармошці... про проблемних дітей... про дідусів і бабусь... про виховання... про школу...

перед очима пробігла шалена кількість речей, які просто забулися... які сидятьу свідомості і забулися...

як я їхала у кабіні машиніста з Луцька до Рівного (я просто так сподобалася йому... а мені просто так кортіло проїхатися у кабіні - це я тепер розумію), як мені мама не дозволила кататися на ковзанах у 5 років, бо дівчина по групі розказала, що я їла бурульки... і яка у мене була істерика... я лежала у ліжечку і відчувала, що мене всі зрадили... і як це несправедливо, коли доносять... бо заздрять....

як ми виступали на саморобній сцені, зібравши цілу вулицю людей на виставу....

як ми з татом грали в шахи... баскетбол і бадмінгтон... як ми малювали декорації для вистави...

як ми ставили плащ-намет під дощем, смажили шашлики... а мені було всього 6 років...

про те, що у дитинстві взимку, коли я носила комбінезон, мене всі приймали за хлопчика, а я так хотіла бути дівчинкою...

думала про чоловіків у своєму житті... про справжніх і не дуже... про те, що відчуваю зараз...

щойно зайшла на фейсбук і побачила запрошення від давнього-давнього знайомого.... у нього 3-є чарівних дітей... він колись на таборі вчив нас медитувати.... ну... не зовсім, щоб так, але вчив, як відключати мізки і розслаблятися....

дивний день... число 8 - нескінченість...

за моєю спиною - фото з 8-ма пінгвінами....

я народилася 8 числа і дуже люблю кожного 8-го числа святкувати свій день народження...

це не завжди виходить, але минулого разу це було з 7-го на 8-ме березня... якраз у час, коли я народилася скількісь там років тому і скількісь там місяців...

я знаю, що читати це буде цікаво тільки мені і людині, яка видалила мене зі спостережуваних блогів (після того, як це зробила я)... мені навіть стало смішно ;)))

а може... може не буде цікаво читати....

.......................................................................

мої крапки - це чомусь так важко......... недосказно чи недозрозуміло.....

екперименти над особистими почуттями вважаю дурнуватими... ненавиджу робити те, від чого не отримую задоволення... так, я погодилася на експеримент... але він видається мені просто знущанням над собою...

вічність

щойно дізналася про смерть відомого ведучого... в голові одразу картинка - 16 березня, Берковці, похорон товариша, Пелех... і думка: "хто наступний?"

(тут я написала, але потім вирішила витерти... через дві години... йшла по залитому сонцем Києву і промайнула думка - третій місяць весни... і третя смерть у день народження... спершу стало страшно і я, на мить, почала боятися днів народжень... насправді - це все дурне... дурне лізе до голови... )

життя таке незвідане...

хтось скаже - а що життя порівняно з вічністю?

а мені здається, що жити треба так, щоб - коли тебе не стане - було що про тебе згадати...

жити яскраво, щиро і не на 3% потенціалу...

жити так, наче живеш останню мить!!!

робити усе так, як востанне:
прокидатися, співати, приймати душ, готувати їсти, розмовляти по телефону, цілуватися, мити посуд, кохатися, купувати вино і потім його пити... сідати в потяг, чистити взуття, тиснути руку, обійматися, дивитися в очі, нюхати квіти, витирати пил, запалювати свічку, писати лист, прощатися, лагодити кран, пити каву, смакувати сир, вибирати подарунок, гратися з дітьми, читати книжку, спостерігати за людьми, дивитися фільм... засинати...

треба віддаватися на повну, щоб думка - завтра зроблю краще - навіть не виникала!!!

віддаватися усьому... !!! як востаннє...

і день мине

так приємно ;) - я зробила все, що запланувала! на годиннику 17.41 і я готова йти додому!

є, звичайно, якісь деталі, але я їх зроблю завтра

щодо внутрішнього стану і настрою

багато емоцій і думок записую в зошит

намагаюся слухати себе, нічого не думаю, але думки і відчуття приходять самі...

приємно те, що я вже можу чітко розрізнити де говорить розум, а де серце... я реально відчуває серце і відчуваю серцем, а не головою

я прагну відпустити людей і думки, щоб дати їм можливість самим повернутися до мене

я дуже хочу, щоб вибір іншої людини був свідомий і не залежав від зовнішніх обставин

я насправді хочу навчитися поважати рішення іншої людини, якщо вона це робить щиро і правдиво відносно себе

я відчуваю, що хочу відчути, що хочу сама

відчути, а не активно діяти чи чекати, що хтось щось зробить за мене

четвер - 7 травня... гарно

...

краще
нехай не зі мною, але щасливий,
аніж зі мною,

але тому, що так треба

дощ

ранок... сірий... відчуття чогось нового було так поруч тільки простягни руку... секс, душ, кава... виходжу на вулицю і розумію, що я так чекала дощу...

я мріяла про дощ і про те, що пора змити всі поназбирувані емоції... емоції солодкі, гіркі, відверті, дипломатичні... усі попередні відчуття мають піти геть і дати місце чомусь новому...

клавіші стукають у такт дощу, а може змагаються, а може акомпонують...

"най буде дощ, най миє нас, най змиє бруд за весь той час"...