друзі повертаються і повертаються приємні спогади з минулого...
кажуть, що жити минулим - не варто... погоджуюся... погоджуюся доти, доки минулі спогади приносять біль, розчарування, роздратування і неспокій...
коли ж спогади пробуджують сонце, ніжніть, віру та виринають на устах усмішкою - це просто невимовна радість...
сьогодні отримала лист, де, виявляється, хтось має мої старі записи на касеті і часом їх навіть слухає "завари мені чаю, мала..." де пам'ятають, що колись у мене ночували і засинали під альбом Vangelis... під нього і досі засинають...
хтось пам'ятає слова з моєї пісні і вважає, що це шлягер "слухай ти, перелітний птах..."
хтось без слів просить заспівати і я знаю, що саме хоче почути ця людина... "ти подобаєшся мені", "світять зорі неозорі", "вставай сонце"...
так приємно і незабутньо від того, що той час був... що він дарував саме такі зустрічі, приводив у моє життя саме цих людей, давав змогу втішатися їхньою присутністю, спілкуватися і ставати частиною їхнього життя...
так млосно переживати ті ж самі відчуття від ситуацій, від розмов та зустрічей...
так радісно розуміти, що сльози, які зараз течуть по щоках - це сльози радості та нестримною любові... до життя, кожної окремої знаної мною людини, до Бога, до себе, врешті решт...
