щойно дізналася про смерть відомого ведучого... в голові одразу картинка - 16 березня, Берковці, похорон товариша, Пелех... і думка: "хто наступний?"
(тут я написала, але потім вирішила витерти... через дві години... йшла по залитому сонцем Києву і промайнула думка - третій місяць весни... і третя смерть у день народження... спершу стало страшно і я, на мить, почала боятися днів народжень... насправді - це все дурне... дурне лізе до голови... )
життя таке незвідане...
хтось скаже - а що життя порівняно з вічністю?
а мені здається, що жити треба так, щоб - коли тебе не стане - було що про тебе згадати...
жити яскраво, щиро і не на 3% потенціалу...
жити так, наче живеш останню мить!!!
робити усе так, як востанне:
прокидатися, співати, приймати душ, готувати їсти, розмовляти по телефону, цілуватися, мити посуд, кохатися, купувати вино і потім його пити... сідати в потяг, чистити взуття, тиснути руку, обійматися, дивитися в очі, нюхати квіти, витирати пил, запалювати свічку, писати лист, прощатися, лагодити кран, пити каву, смакувати сир, вибирати подарунок, гратися з дітьми, читати книжку, спостерігати за людьми, дивитися фільм... засинати...
треба віддаватися на повну, щоб думка - завтра зроблю краще - навіть не виникала!!!
віддаватися усьому... !!! як востаннє...
