може це самозакоханість, але, коли я слухаю свій спів - у мене мурашки по шкірі...
коли я слухаю, як я співаю - у мені пробуджується безліч емоцій, настроїв, спогадів, запахів, облич...
цей голос - вібрує, тремтить, надривається, скочується від високих до найнижчих і найглибших нот...
у цьому голосі туга, розпач, біль, ніжність, сум, морок, зваба, гармонія, всеохопність і зачарування...
заплющені очі, нездале і недбале виконання на гітарі, але голос - він пробачає все... заради нього можна сидіти цілу ніч, напівсонним, майже п'яним, але сидіти і слухати... до нестями, до несхочу... поки не переслухаєш все... поки не переспіваєш, або не почнеш співати сам.
цей голос не можна забути... він не залишить байдужим... він пробудить щось таке, про що давно забув...
голос...
