моя асоціативна пам'ять створює потік думок під враженням будь-якого предмету...
на перехресті саксаганського і горького побачила вінок на місці аварії... думка - а раптом мене на цьому місці зіб'є машина... цю думку одразу відігнала, але на її місце прийшла інша - що б робили мої друзі, знайомі, рідні, якби мене не стало?
- видали б ангплагд усіх пісень, які я виконувала на будь-яких тусовках
- знайшли б записи на компі і вивісили б в youtube
- видали б книжку з моїми віршами та есеями
- можливо альбом з дитячими малюнками або фотографіями
- усі дружно почали б читати мій блог
- повіднаходили фото і записи з усіх пластових заходів (Орликіада, Зоряний вітер, творчі вечори...)
- згадували б про мене на спільних зустрічах...
ну, не так уже й мало ;)
чому ж ми завжди визнаємо людей після їхнього відходу? на живих просто немає часу...
може варто сьогодні з кимось зустрітися? ;)
