вчора, коли засинала, відчула себе схожою на музичний інструмент... скоріше за все - на гітару... та й пісня БумБокса просто не виходила з голови: "... 6 струн, 7 нот, безліч акордів. здавалося, взяв тут, обійняв так, але не виходить... мабуть нездара - мовчить моя гітара..."
і ось я - гітара
стою собі непорушно... струни натягнуті, але розстроєні... пил притрусив деку... давненько мене не брали до рук... а мені так хочеться співати... мені хочеться, щоб струни бриніли так, що аж рвалися... щоб звук було чути далеко і він надихав, і будив емоції...
дуже багато залежить від того, хто мене бере до рук... хто бере і як... що при цьому відчуває, як дивиться і що хоче отримати від мене...
я - гітара
зі мною можна робити майже усе... обіймати, пестити, милуватися, слухати, відчувати. я ніколи не залишуся байдужою...
не можу я бути байдужою, коли я потрібна, і коли на мене звертають увагу...
але... я помираю, коли моя роль зводиться до того, щоб непорушно стояти в кутку і просто спостерігати...
я активна у парі. активна, коли зі мною взаємодіють, прислухаються і намагаються тримати ритм, мелодію та настрій...
я - гітара
ледь торкнися мене і я вже звучу... звуки різнобарвні, насичені, густі, тягучі, високі та низькі... кілька порухів і ноти перетворюються в багатоголосі акорди... я вся тремчу... рухаюся... живу...
гітара, як я
