вчора мені надіслали яскраву доповідь Кена Робінсона про те, як освіта вбиває креатив. останній рік мені на очі потрапляють книжки, фрази, люди, ситуації, які показують мені абсурдність системи в якій ми живемо...
цікава штука - система створена людьми, самі ж люди всередині бунтують проти системи, але цілеспрямовано продовжують у ній жити і їй підігрувати... тримати її на плаву
чи не ідіотизм? чи не дурість? чи не нехтування собою і своїм призначенням?
звичайно, ми ціле життя шукаємо сенс і своє призначення, але, нам було б набагато легше це зробити, якби з дитинства ми не були піддані суворим заборонам, стереотипам, страхам і болям тих, хто поруч...
"... ми всі приходимо голі у цей свій і голій йдемо..." але чому ж протягом життя ми намагаємося накопичувати багатства, які несуть тільки сум... чому ми не збираємо емоції, відчуття, враження, знайомства, нові міста, запахи, смаки, музику, історії, танці?..
чому ми вперто купуємо техніку, машини, одяг, косметику, але нехтуємо людьми, ідеями і своїм серцем?..
ми не слухаємо себе, ми слухаємо те, що каже нам довкілля, суспільна думка... ми прагнемо мати те, що не приносить нам жодного задоволення...
не можуть усі бути професорами... не можуть усі працювати в офісах... не можуть усі їздити на машинах...
той же Сковорода казав про сродну працю... кесареву кесареве... одні творять музику, інші картини, ще хтось чудовий хореограф, а ти - поет...
та на жаль, суспільство не давало можливості заробляти на життя саме тими уміннями, що лежать всередині нас...
може зараз саме той час?!
я відчуваю, що у повітрі витає дух серця і внутрішніх бажань... саме креатив... саме відчуття, думання і усвідомлення мають заступити систему...
треба жити...
просто жити...
мати прості стосунки...
стосунки без брехні та драм...
варто себе відчути...
заради себе самого...
