яке це важке і безглузде відчуття... це відчуття вини... найсмішніше те, що цю вину бачить тільки та людина, яка її відчуває... мудреці кажуть, що інші не помічають твоєї вини, вони носять в собі свою власну...
часами до мене приходить це відчуття... відчуття, що я щось зробила не так і мене це гнітить... мене це настільки спопеляє, що на ранок я спустошена і витиснута... я не розумію нічого, що відбулося зі мною вчора, але ще гірше, не розумію, що відбувається зі мною тепер...
моя вина настільки мене знищує, що це зачіпає не тільки мене...
не треба також думати, що інші тільки те й роблять, що думають про мене і про мою вину... це вже занадто... інші люди настільки зайняті собою, щоб думати ще про когось...
це хіба в такий спосіб вони просто втікають від себе... вони намагаються думками про інших відвернути увагу від своїх внутрішніх негараздів...
отож, я - людина. як я можу жити радісно, якщо я почуваюся винною? як я можу насолоджуватися життям, якщо вина переповнює мене? як я можу танцювати? як я можу співати? як я можу любити? якщо вина просякла мене повністю, вона вантажем лягла на моє серце і зробила мене важкою і непідйомною... я просто не можу далі рухатися... я стою спиною до життя і до тих дарунків, які воно мені дає... я сама не даю собі можливості рухатися далі... я не живу... я вже померла... я уже в могилі...
відчуття вини настільки отруйне, що все довкола одразу втрачає сенс, втрачає звуки, колір, запахи, глибину...
вина, самокритика і страх - мають піти геть і дати можливість зайняти їхнє місце впевненості, радості та безтурботності...
уміння пробачити себе і дати вині свободу - це найкраще, що можна зробити для себе...
