серед дня відчула, що хочу просто полежати на траві у парку... подивитися на все від рівня землі... не парячись, а що подумають інші... просто лежати на траві у парку і розмовляти з другом про все, що хочеться - це розкіш, це кайф, це насолода...
місцями суха трава, діти бігають і бавляться іграшками, молодь фоткається, ще хтось просто сидить на лавці та спостерігає за цим всім...
а мені захотілося лягти на траву... спертися ліктями на землю, підперти обличчя і бути тут і зараз... не думаючи про час, роботу, обов'язки і цілі...
я була собою, не грала роль, а слідувала бажанням... не намагалася здатися чимось інакшим, а говорила те, що спадало на думку...
хотілося життя проживати, а не безцільно очікувати уваги від інших... хотілося хотіти... жилося і дихалося...
