я така важка людина... я важка сама для себе і для свого сприйняття... я змінююся від одного настрою до іншого за лічені секунди... а потім обливаюся сльозами від того, що наробила...
вчора я спалила собою усе довкола... і себе, і найближчу людину...
я пройшлася почуттями... я познущалася над усим, що було важливе для нас обох...
я знову втекла... а потім нарікала, що утік хтось інший...
а може я просто не знала, як побути самій... а може я просто злякалася того, що може бути так добре?
відчуття таке, що я вчора багато чого переварила і подивилася на усе інакше...
ілюзії розвіялися... ілюзії щодо себе, і щодо людей довкола...
були і біль, і образа, і ненависть, і розпач... були вчора...
сьогодні я подивилася на себе у дзеркало і запитала: Сонечко, ти задоволена собою вчорашньою? ти задоволена тим, що наробила? відповідь була - НІ
я собою не задоволена, але принаймні, цей землетрус мав відбутися... я мала зрозуміти, що почуваю до інших... що насправді думаю... і відчуваю... що передчуваю...
самій бути не так уже й погано, якби ж тільки не відчуття того, що хтось залишився ображений чи поранений моїми вчинками...
вчора палало все... душа, тіло, слова, думки... палали від злості чи від сильної любові? від ненависті чи прив'язаності? від слабкості чи сили?
сьогодні порожньо... сьогодні брак емоцій... хіба трішечки усміхнулася, коли зробила з самого ранку одну справу, яку відкладала досить довгий час...
я себе пробачила за вчора... а він?
а він мовчить...
