так незліченно багато емоцій, а вловити хоча б одну, щоб записати - в а ж к о... от уже кілька днів мені хочеться написати лист своєму другу... людині, яку я знала давно, але друзями ми стали рівно 3 місяці тому... ні, не так... 3 місяці тому ми якось дуже випадково знайшли одне одного ;)
в и п а д к о в о
слово таке цікаве, емоційне, романтичне, незрозуміле, життєве, я б сказала
життя - суцільна випадковість... від зачаття і до смерті... та й після смерті дехто каже, що душі можуть повертатися на землю для того, щоб духовно рости...
і справді... 3 місяці... я поки не сіла писати - не пам'ятала про це... геть забула...
так от про лист...
він мав би бути відвертим настільки - наскільки я можу бути відвертою... і писати мені його, з одного боку, було б легко - бо він зовсім би не стосувався мене, але думки, які я там думала висловлювати - ще тиждень тому взагалі не мали місця... ніде.. навіть у моїй уяві...
3 місяці... це ж так багато, як для часу, і так мало, як для стосунків... стосунків, які змінюють життя людей...
от дивлюся на назву допису і думаю - а до чого тут хмари?
а....
хмари на небі і хмари в душі...
якщо я можу розчиняти хмари на небі, то розчинити хмари в душі - не так уже й просто... особливо, якщо це моя душа ;)))
"але ж вона загадкова... ця душа... але ж вона і хитра... але ж темна... але ж непевна...," - це все про душу сказав розум...
душа б про розум сказала: "сумнівний, боязливий, однаково постійний..."
я знаю, що моя душа хоче одного, а розум однозначно говорить робити інакше...
у моєму випадку єдиний вихід - це чекати... чекати і усвідомлювати те, що зі мною відбувається... зі мною в потоці, яке називається життя...
може за наступні 3 місяці хмари в душі таки розчиняться?...
я так цього хочу
