"взУття", читає пара, йдучи вуличкою недалеко Хрещатика... і щиро сміється. ранок. неділя. весна. чисте-чисте небо. вітерець... я йшла повз, несучи у пакунку мафіни з Віденських булочок і, почувши це дитяче "взУття" - усміхнулася :)
раніше я б зреагувала на це різко (в душі так точно), але сьогодні я зрозуміла глибину мови і те, що вона робить з людьми...
багато росіян каже, що українська мова смішна... але це ж справді добре!!! коли читаючи українські слова люди усміхаються, радіють і у них з'являються добрі емоції - хіба це може злити?
отак йдучи я захотіла написати свої асоціації щодо мов, які я так чи інакше чула...
французька - обійми. ми стоїмо у засніжених Єлісейських полях, обійнявшись, встромивши носи одне одному в волосся... нам тепло...
молдавська - я роблю те, що хочу... жодних комплексів... легкість і тотальне сприйняття життя, яскраві барви, домашня бринза і молоде вино...
польська -шурхіт осіннього листя у краківському парку, старе кіно, жінки у капелюшках і з цигарками з мундштуком...
білоруська - дозріла пшениця, скошені волошки, теплий домашній хліб, ламаєш його, скоринка тріскається... я сиджу в полі, заховавши голову від спекотного сонця під віз... цілісно...
(далі буде...)
