мовчання

Зараз, у ці дні, хвилини і миті я не хочу і не буду мовчати.
Хоча й слів усіх не знайду, яка ти моя і яти мені треба!
Розриваєш мене з середини..
Мені мало настільки, наскільки ти моя рідна і близька.
Серце моє, я не можу без тебе...

Така сильна і нестримана любов... Таке суцільне поглинання і занурення одне в одного... Ці рядки час від часу спливають перед очима, коли я натикаюся на поетичні тексти, філософські роздуми... Та й взагалі... Тоді, коли надмір емоцій...

Не можу збагнути одного, чи може одна й та сама людина любити мовчки і любити такими словами... Що вона відчуває, коли каже таке і що вдчуває людина, яка це чує... А ще цікавіше, що відчуває людина, яка за цим спостерігає?

Останні місяці мене переслідує страх, що я перейшла дорогу не в тому місці й не в той час... Взагалі, озираючись назад я бачу, що безліч моїх вчинків вплинули на життя інших людей досить кардинально... Ці вчинки, були наче зміна русла ріки... І люди, які йшли однією дорогою, з моєю появою і моїми вчинками почали жити інакше...

Я прошу в Бога навчитися мовчати і стримуватися... Бо, може не так вчинки, як слова, мають сильну силу впливу... Напевно так... Саме слова... Бо вчинки помітніші, коли мовчиш... Коли робиш усе спокійно, тихо, не коментуючи...

Коли рухи, погляд, дотики - набагато сильніші за сказані слова...

Мої слова часто ранять, б'ють, ріжуть і руйнують... І це відбувається не так з іншими, як зі мною самою... Я саморуйную, а потім сама ж починаю відновлювати те, що розламала вщент, розбила на шматки, друзки... Одним словом, фразою...

Мовчання і прощення - це так важливо!!!

Усмішка і мудрість - це так складно!!!

І все, насправді, просто :)))

Бажання і віра - це реально!!!