tag:blogger.com,1999:blog-89702776418599198652011-12-26T22:28:07.448+02:00думка тече і я намагаюся її тут вловитиTania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comBlogger1431100tag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-88927691606539498152011-12-26T22:12:00.010+02:002011-12-26T22:28:07.456+02:00і знову з глибини виринають <b>слова</b>... ще не знаю, про що вони і як їх св'язати у ланцюжок змісту... як стулити і наповнити життям...<div><br /></div><div>час ніби зупинився</div><div>тиша</div><div>затишно і тепло</div><div>вулиця темна і тільки час від часу чутно звук коліс за вікном</div><div>я дихаю вологим повітрям - чую весну... весну у повітрі емоцій та бажань...</div><div><br /></div><div>і <b>музика</b>... знову музика рветься на волю</div><div>сповнена величі й драйву</div><div>з криком і шепотом</div><div>з тихими схлипами і сльозами</div><div>з найвищою нотою і найглибшою</div><div>музика розбиває мене на друзки... спопеляє і запалює...</div><div>я живу в ній... я дихаю нею...</div><div><br /></div><div><b>стосунки</b>... як їх описати?... які барви обрати? щоб влучно, щоб зрозуміло, щоб настроєво...</div><div>як змалювати те, що вулканом палає всередині... заливає водоспадом... заповнює тишею... несе вітром... зігріває міцним напоєм... дарує радість... втамовує спрагу спілкування... розкриває душу... розширює сприйняття... дає розуміння чогось раніше невідомого... надихає... підтримує... живить...</div><div><br /></div><div><b>с</b>лова</div><div><b>м</b>узика</div><div><b>с</b>тосунки</div><div><br /></div><div><b>смс... </b></div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8892769160653949815?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-9399606972246470222011-12-24T23:52:00.012+02:002011-12-25T00:26:03.157+02:00в цьому році вперше захотілоася згадати те, чого я навчилася чи зробила... згадати і зрадіти...<div>не скажу, що всі вчинки чи дії можна сприймати однозначно, як позитивні... але я їх такими бачу...</div><div><br /></div><div>класно нещодавно сказав один гарний знайомий, чи навіть, друг - про те, що у моменті це може бути добре, а от у перспективі - ні...</div><div><br /></div><div>тому, варто обирати, чи робити речі, які здаються поганими зараз, але у перспективі все ж виносять тебе на новий рівень...</div><div><br /></div><div>якщо коротко - у цьому році я стала такою, якою ніколи раніше не була... і... зараз я подобаюся собі як ніколи раніше!</div><div><br /></div><div>у цьому році я зрозуміла, що таке любити безвідносно, безвимогливо і тому, що мені просто подобається любити.... коли нічого не чекаєш і не обіцяєш... коли мить з людиною - найважливіша за все інше.... коли не аналізуєш і не пояснюєш.... коли мовчання - говорить про все... коли дотик - як імпульс... коли обійми - як всесвіт... коли погляд - як океан чи небо... безмежне... глибоке.... коли нема різниці де людина - головне, що вона є... і що їй добре...</div><div><br /></div><div>у цьому році я збагнула, що я можу бути жінкою і можу подобатися... і мені просто до вподоби нею бути ;) - сукні, підбори, нафарбовані очі та нігті... - для мене це новина, але сьогодні я вже без цього не можу ;))) - жартую... штани, гітара, рюкзак, спальник - я люблю це також... </div><div><br /></div><div>у цьому році я вперше стала на лижі і навчилася спускатися з гори... я почала займатися танцями і двічі виступала на фестивалі...</div><div><br /></div><div>я мала три фотосесії у різних образах...</div><div><br /></div><div>рік, що минає - це нові можливості... нові усвідомлення... нові знайомства....</div><div><br /></div><div>у цьому році я заново знайшла людей, яких, задвалося, втратила... - ні, просто раніше не розуміла... це мої однокурсники ;))) люблю вас!</div><div><br /></div><div>рік 2011 - дякую тобі! ти був справжній! ти був живий і повний! ти - яскравий і насичений!!!! </div><div>сьогодні я точно знаю, що мені є що згадати і я ніколи не скажу, що боюся озирнутися назад.</div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-939960697224647022?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-29709982033073339532011-09-09T16:19:00.001+03:002011-09-09T16:19:37.197+03:00<p class="MsoNormal"><span lang="UK">Я належу до такого типу людей, який боїться підійти на вулиці до людини, яка сподобалася і їй про це сказати. Ну, гаразд. На вулиці – це напевно «закруто», але навіть висловити своє захоплення людині, яку знаєш давно чи ви, принаймні, крутитеся в одному середовищі – також буває важко.<o:p></o:p></span></p> <p class="MsoNormal"><span lang="UK">Чомусь завжди виникає думка – А якщо я заважаю? А навіщо я це кажу? А як це людина сприйме? А якщо вона подумає, що я це кажу нещиро? А навіщо їй взагалі моя думка?<o:p></o:p></span></p> <p class="MsoNormal"><span lang="UK">Насправді річ у тому, що всі ці внутрішні питання є саме тим, що заважає нам проявляти свої емоції і дарувати приємні емоції іншим ;)<o:p></o:p></span></p> <p class="MsoNormal"><span lang="UK">Якщо відкинути всі ці запитання – то прийшовши увечері додому на обличчі сяятиме усмішка від того, що сьогодні три людини підійшли і сказали тобі, як ти класно виглядаєш і що ти також усміхнулася незнайомцю і сказала, що у нього класні парфуми.<o:p></o:p></span></p> <p class="MsoNormal"><span lang="UK">Чому такі прості речі викликають в голові стільки запитань?<o:p></o:p></span></p> <p class="MsoNormal"><span lang="UK">І чому компліменти, які сказала людина на вулиці досі перед очима і викликають посмішку?<o:p></o:p></span></p> <p class="MsoNormal"><span lang="UK">Давайте вже сьогодні почнемо відчувати те, що хочеться сказати!<o:p></o:p></span></p> <p class="MsoNormal"><span lang="UK">А завтра скажемо те, що відчули! Навіть на вулиці, де «закруто» ;) ;) ;)<o:p></o:p></span></p><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2970998203307333953?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-51766356604508095972011-06-23T14:51:00.006+03:002011-06-23T15:13:00.212+03:00складаю слова докупи: ніч, пристрасть, дощ, струм, волога, спека, витонченість...<div><br /></div><div>вловлюю ствій стан: ніжність, жага, сум, відвертість, слабкість, вогонь...</div><div>стікаю вниз... звиваюся, як змія, пульсую, тремчу... помираю... злітаю вгору і падаю додолу...</div><div><br /></div><div>намагаюся відчути тебе: драйв, сила, непевність, бажання, занурення, ніжність...</div><div>легкий поцілунок в плече, як вітер... палаєш... тебе нестримати і невтримати... ти, як тропічний дощ, ти - злива...</div><div><br /></div><div>симфонія звуків, аромату, емоцій, дій...</div><div><br /></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5176635660450809597?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-78361630340912804712011-04-25T23:24:00.017+03:002011-04-26T11:26:27.870+03:00казкові два дні я прожила.<div><br /></div><div>я всмоктувала усе, що бачили мої очі, чули вуха і вдихав ніс... я раділа, як дитина усьому, що відбувалося зі мною. щосекунди. щохвилини. постійно...</div><div><br /></div><div>просто лягти на траву (суху минулорічну і ледь-ледь зеленаву молоду) і заплющити очі... слухати вітер, денний спів жаб на ставку, сміятися, коли мій малюк лоскоче мене сухою квіткою по щоці... ніжність переповнювала мене настільки, що я не уявляла, що можу вмістити в собі стільки цієї якості...</div><div><br /></div><div>щоб повніше почути оркестр звуків довкола - варто лише заплющити очі та ніс (і дихати ротом)... вуха одразу вловлюють настільки різноманітні звуки, які губляться, коли розплющені очі...</div><div><br /></div><div>а запахи - вони стають насиченими і також перетворюються в букет, коли закриті вуха і заплющені очі ;)))</div><div><br /></div><div>барви стають яскравішими - коли тільки очі зосереджені на тому, що бачать довкола... а вуха і ніс у цей час відпочивають...</div><div><br /></div><div>лелека, який пролетів майже поруч на відстані помаху крила...</div><div><br /></div><div>ми збирали сухі квіти і робили з них екібану... ми вдивалялися в нічне небо і тонули у ньому... було таке відчуття, що стою на дні... наді мною вода і сріблясті бульбашки зір...</div><div><br /></div><div>в понеділок я піднялася в небо на 3-місному літачку, який лише на 250 метрів підняв мене над землею і... потім романтично опустив на озеро... коли я сиділа в літаку, слухала розмови пілотів і дивилася униз - мені здавалося, що я все життя ось так літаю... що це моє звичне життя... робити фото, знімати відео і просто отримувати задоволення від білих хмар, які відбиваються і воді...</div><div><br /></div><div>музика - ось що ще не дає мені спокою і що доповнило ці неймовірні вихідні...</div><div><br /></div><div>ми співали і танцювали під блюзові мелодії в центрі міста...</div><div><br /></div><div>спершу було одиноко... люди просто проходили повз... хтось зупинявся на кілька хвилин, кидав гроші у чехол від барабану і йшов далі....</div><div><br /></div><div>я сказала - чому ніхто не зупиняється і не слухає музику?..</div><div><br /></div><div>і... як помахом чарівної палички... з'явилася пара (їй 55, йому 60 - на вигляд)... вони сяяли любов'ю і романтикою... він замовив їй "Вальс Бастон"... і вони танцювали...</div><div><br /></div><div>ми втрьох поруч співали і також танцювали... далі пішли Бітлз - "And I Love Her", "Yesterday", "Hard Days Night"... і ще безліч усього, що створило атмосферу тепла, радості та затишку... вже танцювали діти і молодь... навколо утворилося коло, яке жило... усміхалося... допитливо і з захполенням розглядало сусіда... підтанцьовувало і плескало в долоні... </div><div><br /></div><div>я наповнена життям і теплом... я тихо усміхаюся і радію, що відчуття щастя щовсім не залежить від того, знаю я людей, які поруч чи ні... я навчилася відчувати мить і створювати миті... може хтось захоче спробувати ;)</div><div><br /></div><div>а на завершення свята - терпке з присмаком чорносливу червоне французьке вино - La Vieille Ferme - як міцний і п'янкий поцілунок...</div><div><br /></div><div><br /></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7836163034091280471?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-50101030004154162112011-04-22T11:04:00.011+03:002011-04-22T11:28:28.265+03:00я бачу, як щодня ми витрачаємо час на речі, які взагалі не варті нашої уваги. ми, навіть секунди, які маємо для зустрічі з людиною, можемо згаяти не на те, щоб подивитися їй в очі, а докопуватися, чому вона себе поводить не так, як ми від неї цього хочемо...<div><br /></div><div>я також зловила себе на тому, що не маю і, що найважливіше - НЕ ХОЧУ підтримувати цей масовий сценарій, який і у мене проскакує...</div><div><br /></div><div>навколо нас і так забагато крику, сварок і претензій... і коли ми на це дивимося збоку - ми дивуємося - чому так себе поводять люди? але - себе у цьому стані не помічаємо...</div><div><br /></div><div>любов... я нарешті збагнула, що любити можна у будь-який час і на будь-якій відстані...</div><div>і чекати від людини чогось - безглуздя... так само як і вимагати від неї те, чого вона дати тобі не готова... любити - це давати самій все, що хочеться...</div><div><br /></div><div>останні дні я переживаю якийсь незрозумілий для мене спокій... я дивуюся з людей, які втрачають миті через те, що не навчилися просто жити... я втікаю від людей, які намагаються перейти межу мого поля і сказати, як я маю себе поводити і говорити... (правда я перед втечею їм кажу про причину ;))</div><div><br /></div><div>в житті й так багато вимог і обов'язків, що часом стосунки, які цього не вимагають - видаються даром і надзвичайним щастям :)))</div><div style="text-align: center;"><br /></div><div style="text-align: center;">*****</div><div style="text-align: center;"><br /></div><div style="text-align: center;"><i>я хочу і прагну весни, і легкості вітру у всьому...</i></div><div style="text-align: center;"><i>я можу втекти, коли відчуваю втому...</i></div><div style="text-align: center;"><i>я здатна рубати з плеча, коли відчуваю слабкість</i></div><div style="text-align: center;"><i>я вмію любити, хоча... це... найважче... </i></div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5010103000415416211?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-83282564197400443642011-04-22T03:08:00.009+03:002011-04-22T10:46:30.736+03:00<div style="text-align: right;"><i><span class="Apple-style-span">"Чудес ніколи не буває забагато"</span></i></div><div style="text-align: right;"><span class="Apple-style-span"><i>Юлія Чемерис</i></span></div><div style="text-align: right;"><span class="Apple-style-span"><i><br /></i></span></div><div style="text-align: right;"><i><span class="Apple-style-span">"Ще є запах теплого асфальту, ще є легкий запах фруктів </span></i></div><div style="text-align: right;"><i><span class="Apple-style-span">і все схоже на серпень, але вже відчувається ностальгія"</span></i></div><div style="text-align: right;"><i><span class="Apple-style-span">Євген Лазарчук</span></i></div><div><br /></div>відновити вміння тонко відчувати себе і світ довкола можна... я б сказала - навіть варто відновлювати, якщо дрібниці, які справді приносять радість, минають повз...<div><br /></div><div>як часто ми вдихаємо в себе світ... як часто відчуваємо його пряні, терпкі, солодкаві, гіркі, холоднуваті запахи...</div><div><br /></div><div>як пахне зима? і її кожен місяць зокрема... а як ми уявляємо її місяці у барвах?</div><div><br /></div><div>чим вирізняється літо? що таке незвичне, окрім його чекання є у його днях і ночах?</div><div><br /></div><div>а звідки беруться осінні дощі та теплі дні жовтня? чим пахнуть осінні вечори?</div><div><br /></div><div>хіба що весна найвиразніша у цьому... бо ми прокидаємося разом із нею і хоч тоді дихаємо на повні груди... усміхаючись собі й радіючи перехожим...</div><div><br /></div><div>сьогодні я прожила 2011 рік - усі його місяці в різному порядку... спочатку жовтень, потім грудень, потім січень, далі листопад, квітень, березень, лютий, липень, травень, серпень, червень, вересень...</div><div><br /></div><div>цілий рік, частина якого ще попереду... але цей запах полину та суниці у липні... такий терпкий-гіркий-солодкий... кориця і апельсин у грудні... мороз і легка свіжість у січні... </div><div><br /></div><div>чомусь я дуже тонко відчувала, що цей день - він просто поверне мене до писання... бо я давно цього не робила... шукала натхнення, враження, причину...</div><div><br /></div><div>чінзано в обід... різке бажання купити нову сукню та одягнути підбори... посмакувати каву з кардамоном...</div><div><br /></div><div>і... відчути всі аромати кожного місяця року...</div><div><br /></div><div>ImageInSide </div><div><br /></div><div>роботи Юлії Чемерис - легкі, світлі, справжні... </div><div><br /></div><div>парфуми Євгена Лазарчука - живі, пронизливі, емоційні...</div><div><br /></div><div>я ще досі загублена у часі й просторі... сиджу вдихаю аромати, які взяла з собою, попередньо підписавши, щоб раптом не переплутати...</div><div><br /></div><div>квітень пахне молодою зеленню, деревами і мокрою після зими корою...</div><div><br /></div><div>я у фіалковій сукні...</div><div><br /></div><div>нова зачіска...</div><div><br /></div><div>вечір пахне вітром, петрушкою та знову кавою...</div><div><br /></div><div>майже 4 ранку... надемоції... надвідуття.. наджиття... але як добре, що все справжнє....</div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div><br /></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8328256419740044364?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-42674369557942054412011-02-10T15:49:00.003+02:002011-02-10T16:53:38.325+02:00<b><i>Здоров’я </i></b><br /><br />1. Пий багато води<br />2. З’їдай сніданок, як король, обід, як принц, вечерю, як жебрак.<br />3. Споживай більше те, що росте на деревах і проростає з землі, ніж те, що виробляється на заводах<br />4. Живи з трьома «Е» - енергія, ентузіазм, емпатія (співпереживання)<br />5. Знайди час на молитву чи медитацію<br />6. Більше грай в ігри<br />7. Читай стільки книжок, як ти це робив у 20<br />8. Щодня проводь у тиші хоча б 10 хвилин<br />9. Спи по 7 годин на добу<br />10. Витрачай щодня 10-30 хвилин на піші прогулянки. І поки гуляєш – усміхайся<br /><br /><b><i>Особистість</i></b><br />11. Не порівнюй своє життя з життям інших. Ти не можеш знати, куди лежить їхній шлях<br />12. Позбався негативних думок і речей, які ти не можеш контролювати. Замість того вкладай свою енергію у теперішній позитивний момент<br />13. Не перепрацьовуйся. Знай межу<br />14. Не сприймай себе надто серйозно, ніхто інший цього не робить<br />15. Не витрачай свою дорогоцінну енергію на плітки<br />16. Побільше мрій поки ти не спиш<br />17. Заздрість – марна трата часу. Ти вже маєш усе, що тобі потрібно<br />18. Забудь негаразди минулого. Не нагадуй ближньому про його колишні помилки – це знищить щастя, яке маєш зараз<br />19. Життя настільки коротке, щоб витрачати його на ненависть.<br />20. Примирись з минулим, щоб воно не отруювало твоє теперішнє<br />21. ніхто не відповідальний за твоє щастя окрім тебе<br />22. Усвідом, що життя це школа і ти тут, щоб навчатися<br />23. Більше усміхайся і смійся<br />24. Не потрібно вигравати у всіх суперечках. Погодься не погодитися…<br /><br /><b><i>Суспільство</i></b><br />25. Частіше дзвони рідним<br />26. Щодня даруй іншим щось хороше<br />27. Пробач усіх за все<br />28. Проводь час з людьми, яким понад 70 і менше 6<br />29. Нехай щонайменше 3 людини у день усміхнуться завдяки тобі<br />30. Не твоя справа, що думають про тебе інші<br />31. Коли ти захворів, про тебе подбають твої рідні, а не робота. Отож, залишайся на зв’язку<br /><br /><b><i>Життя</i></b><br />32. Роби правильні речі!<br />33. Позбався усього, що не є корисним, гарним і радісним<br />34. Господь зцілить усіх, хто цього потребує<br />35. Хороше чи погане, воно все одно зміниться…<br />36. Незалежно, як ти себе почуваєш, вставай, одягайся і йди до людей<br />37. Найкраще попереду<br />38. Прокинувшись зранку, зрадій цьому<br />39. Твоє внутрішнє «Я» - завжди щасливе. Тож – будь щасливий<br /><b><i><br />Останнє, але не менш важливе</i></b><br />40. Прошу, надішли ці слова усім тим, про кого ти турбуєшся. Я уже надіслала<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-4267436955794205441?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-90933405256356994082010-12-06T22:23:00.000+02:002010-12-06T22:24:39.449+02:00<a href="http://www.wordle.net/show/wrdl/2841275/inmymind" title="Wordle: inmymind"><img src="http://www.wordle.net/thumb/wrdl/2841275/inmymind" alt="Wordle: inmymind" style="padding: 4px; border: 1px solid rgb(221, 221, 221);" /></a><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-9093340525635699408?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-76108824087091516482010-11-30T17:23:00.002+02:002010-11-30T17:25:47.057+02:00Такий самий мандраж у животі у мене починався, коли я у юності під’їжджала до Львова. Отак само, спонтанно, без жодної причини всередині починалася буря. Я дивилася на старовинні церкви, Високий Замок, важку сіру архітектуру, а всередині волало – має статися щось важливе!<br /><br />Спочатку я боялася, що цей стан віщує погане. Я не вміла з ним боротися. Я просто сиділа, стиснувши кулаки і прислухаючись до цього стану всередині у мені.<br /><br />Потім мені хтось сказав, що цей стан не обов’язково несе негатив. Головне – навчитися скерувати його у тому напрямку, який потрібен. Я повірила. Та й справді, після моїх відвідин Львова – я мала тільки чудові спогади, купу емоцій, а мандраж у животі навіть не згадувався.<br /><br />Але наступна поїздка – і все повторюється знову.<br /><br />Зараз я маю ось такий стан – стан мандражу у животі... Має відбутися щось важливе, щось необхідне, щось таке, що змінить мене і моє життя. Зараз я вирішу, куди саме націлити цю енергію і у мене все вдасться. Зміни відбудуться. Зміни, про які я давно мріяла, але до яких все ніяк не доходили дії. Тепер я вирішила діяти. І цей стан виник саме тому, що мені він потрібен. Саме він віщує, що я на правильному шляху. Я почала рух і, врешті-решт, дістануся кінцевого пункту.<br /><br />Давненько я не їздила до Львова... Може пора?<div><br /></div><div><a href="http://myworld.blox.ua/2008/05/peredchuttya.html">19.05.2008</a></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7610882408709151648?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-11271210876027419622010-11-30T17:14:00.003+02:002010-11-30T17:19:02.827+02:00<object width="560" height="340"><param name="movie" value="http://www.youtube.com/v/tY7QHSHZ4mU?fs=1&amp;hl=uk_UA&amp;color1=0x402061&amp;color2=0x9461ca"></param><param name="allowFullScreen" value="true"></param><param name="allowscriptaccess" value="always"></param><embed src="http://www.youtube.com/v/tY7QHSHZ4mU?fs=1&amp;hl=uk_UA&amp;color1=0x402061&amp;color2=0x9461ca" type="application/x-shockwave-flash" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true" width="560" height="340"></embed></object><br /><br />Раптом ми стаємо батьками. У цей момент ми навіть не здогадуємося, що нас чекає попереду. Батьківство потребує стільки ж знань, як професія хірурга. Ви впевенні, що маєте усі необхідні знання, і ЩО Ви робите кожного дня для своєї дитини, як тато чи мама?<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1127121087602741962?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-83280334309955677422010-09-21T16:16:00.004+03:002010-09-21T16:29:50.108+03:00за ці два дні відчуваю, що заплуталася... вихідні дали змогу трохи розслабитися і в понеділок я увійшла на хвилі позитиву і неструктурованості. обсяг задач зростає і я розумію, що від чогось треба відмовитися.<br /><br />навіть знаю від чого, але надсвідомість починає нагадувати про себе тим, що - а ти добре подумала, а може не варто ось так одразу все змінювати, може ще трохи почекати???<br /><br />підсвідомість не боїться - вона тільки за! зміни<br /><br />наразі є бажання сісти і побути трохи наодинці. щоб розібратися з теперішнім і чіткіше зрозуміти майбутнє...<br /><br />попри роботу - на сцені з'являються люди, яким потрібна моя увага і моя підтримка<br /><br />одні приходять, інші йдуть... і щезають в минулому...<br /><br />пригадую, як один мій добрий друг колись сказав, що люди, які ще не відіграли свою роль у нашому житті - обов'язково з'являться знову, навіть якщо ми їх не бачимо роками...<br /><br />і часом саме з тими, кого не бачиш роками - хочеться більше розмовляти і бути поруч...<br /><br />їх одиниці... але вони є... і це так радісно...<br /><br />може сісти у потяг і цей час використати на себе, на роздуми і просто споглядання дерев, які осіннім жовтим морем пропливатимуть за вікном...<br /><br />ти мене зустрінеш на вокзалі?<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8328033430995567742?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-84838698944315156962010-09-17T21:56:00.011+03:002010-09-17T22:09:47.487+03:00звично незвичний стан незвіданості та тихої радості<br />я люблю зміни, рух, бурхливі емоції, зустрічі, спілкування, нові думки, несмаковані раніше відчуття<br />я радію з нерозсудливих пропозицій та неочікуваних вчинків<br />я захоплююся випадковостями і шаленію від вибуху пристрастей<br />я тихо млію від дотиків, коли стоїш непорушно із заплющеними очима і навіть не знаєш, хто поруч<br />я радію запахам і обіймам<br />я обожнюю незнане і дякую за те, що ще так багато всього попереду<br />нестабільність - це найпривабливіше, що тільки отримувала людина у подарунок<br />прокинутися на ранок з іншими думками та відчуттями - хочу<br />дивитися у дзеркало, ніби бачу себе вперше - прагну<br />почути від знайомих, що вони від мене цього не чекали - нагорода<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8483869894431515696?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-2442026720124767942010-09-16T10:43:00.005+03:002010-09-16T10:52:41.527+03:00сіре небо, сіра сукня, сірі панчохи, сірі дороги, сірий будинок напроти вікна<br />малиновий чай у склянці, бузковий шалик, бузкова сумка через плече<br />день<br />місто спокійне і заглиблене в себе<br />не відчуваю метушні<br />смакую слова<br />вібрую разом з музикою Sting(а)<br />шалено хочу проїхати сотні кілометрів, вдивляючись у дорогу<br />кайфуючи швідкість<br />слухати і співати пісень, які линуть з динаміків машини<br />зупинятися тоді, коли хочеться<br />мовчати<br />і насолоджуватися двома кольорами, які створили цей настрій<br />бузково-сіро-бузково<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-244202672012476794?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-29847703089715931102010-09-15T21:45:00.009+03:002010-09-16T10:42:49.361+03:00все і одразу! зараз же! не хочу нічого чекати! завтра це буде вже не актуально! я хочу сьогодні!<br /><br />я часто помічаю за собою такий стан. ці фрази можуть стосуватися будь-чого, але найчастіше я кажу їх, прив'язуючи до людей. при цьому я чомусь забуваю, що інша людина також має бажання і я жодним чином не можу вимагати, щоб вона терміново, моментально і обов'язково долучалася до моєї затії.<br /><br />такий мій стан зумовлений потребою в увазі, розумінні, підтримці, захопленні... але у цьому стані я тільки споживаю співрозмовника, натомість віддаючись йому мінімально...<br /><br />я також помітила, що коли у мене надмір позитиву і все навколо мене просто оживає - мені починають дзвонити ті, кому саме в цей час потрібна увага, розуміння, підтримка...<br /><br />точнісінько як буває у мене...<br /><br />але ж, коли на душі погано - ти, як на зло, нікому не треба...<br /><br />вчора спробувала відпустити свої очікування від інших... навіть не вчора, раніше, але вчора це було зроблено свідомо відносно конкретної людини... я просто відчула, що інша людина має своє життя і я не можу в це життя втручатися... як би мені не хотілося проявитися, але, напевно, мої вчинки - це бажання отримати якусь реакцію... мені так здалося...<br /><br />тепер, коли я захочу щось сказати чи зробити - я спершу поставлю собі питання - чи справді я роблю це щиро, чи я і далі очікую від людини чогось?..<br /><br />сьогодні хотілося слухати музику, занурюватися в неї і дивитися на небо крізь листя дерев... пити віскі на лавці та розмовляти про всяку-всячину...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2984770308971593110?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-34700671919178963552010-09-15T13:29:00.001+03:002010-09-15T13:35:06.842+03:00<object height="385" width="480"><param name="movie" value="http://www.youtube.com/v/VZ0UFKtYthU?fs=1&amp;hl=ru_RU"><param name="allowFullScreen" value="true"><param name="allowscriptaccess" value="always"><embed src="http://www.youtube.com/v/VZ0UFKtYthU?fs=1&amp;hl=ru_RU" type="application/x-shockwave-flash" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true" height="385" width="480"></embed></object><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-3470067191917896355?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-75876099764990577922010-09-14T13:45:00.003+03:002010-09-16T10:37:59.865+03:00<div style="text-align: right;"><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">ми забули як чекати</span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">просто ждати тихо-тихо</span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">розучитися любити іншим і собі на лихо</span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">ми забули, що найкраще</span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">бути поруч завжди-завжди</span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">ми чомусь шукаєм привидів</span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">боїмось реальності?</span></span><br /></div><br /><br />як би було легко, якби люди казали те, що відчувають...<br />ну так, може не завжди :), але принаймні тоді, коли їхні відчуття, почуття і думки можуть окрилити іншу людину...<br /><br />останнім часом я відслідковую в своїх діях те, що одним поривом хочу сказати людині про те, що відчуваю... мене переповнює це... але в останню секунду, коли майже натисла кнопку виклику, чи відправити смс - рука зависає і кінцевий результат - телефон не набраний, повідомлення не відіслане...<br /><br />тільки моя думка полетіла в ефір і, скоріше за все, була доставлена адресатові, але не від мене безпосередньо...<br /><br />я часто відчуваю таку потребу - отримати таке спонтанне повідомлення, побачити те єдине ім'я на екрані мобільного, що сповіщає про вхідний дзвінок...<br /><br />але...<br /><br />я ж надто зайнята справами... я занадто переймаюся тим, а що хтось про мене подумає... я стримую себе у проявах любові, невимушеності, обіймах, словах і звуках...<br /><br />сьогодні хотіла сказати: "я навіть тебе люблю". не сказала. чи я чекаю, що хтось має почати перший? чи я боюся завадити?<br /><br />пошук причини - це улюблена форма захисту, щоб не зробити те, що насправді хочеться, але страшно.<br /><br />я навіть тебе люблю<br /><br />P.S. а коли інша людина не готова це чути? а коли все, що я кажу - їй приносить біль? то може краще мовчати? краще носити все в собі? чи зможу я приховати те, що відчуваю? напевно прийшов час цьому навчитися...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7587609976499057792?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-2937859932332096442010-09-13T12:34:00.004+03:002010-09-21T10:44:14.224+03:00як навчитися сприймати світ цілісно, не ділячи його на добре і погане?<br />як зуміти відмовитися від цілей і тішитися самим процесом?<br />як відмовитися від доводів, що ти краща, і просто жити?<br />як змогти слухати музику,віддючись їй до кінця?<br />як досягнути уміння розуміти людину без слів?<br />як зробити так, щоб було чим ділитися, не очікуючи нічого взамін?<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-293785993233209644?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-23342595782084555202010-09-08T16:12:00.005+03:002010-09-08T16:30:26.250+03:00<div style="text-align: right;"><span style="font-style: italic;font-size:85%;" ><span>"... якщо ти чекаєш, знаєш ти маєш на кого чекати<br />якщо тобі сумно, значить ти маєш про кого згадати..."</span></span><span style="font-size:85%;"><br /><span style="font-style: italic;">Славко Вакарчук</span></span><br /></div><br />дивно...<br />тихо...<br />незрозуміло...<br />стримано і нестримно...<br />усміхнено...<br />задумливо...<br />емоційно...<br />невпевнено...<br />незвично...<br />забуто і віднайдено...<br />неспокійно...<br />незбагненно...<br />надзвичайно...<br />радісно...<br />безсловесно...<br />млосно...<br />далеко...<br />незвідано...<br />легко...<br />затишно...<br />драйвово...<br />солодко...<br />тепло...<br />близько...<br />чесно...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2334259578208455520?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-91126714848691719942010-09-07T10:26:00.003+03:002010-09-07T10:39:24.373+03:00я її хотіла давно... ціле літо<br />хотіла цієї зустрічі<br />я не малювала того, що робитиму чи говоритиму - всеодно все буде інакше<br />але я хотіла подивитися в ці очі<br />відчути цей погляд на собі<br />пронизливий і н і ж н и й<br />торкнутися руки<br />і відчувати тепло<br />я хотіла мовчати поруч і відчувати незриму енергію<br />між нами<br />вдихати запах волосся і тіла<br />дивитися на воду, дерева і хмари<br />поцілунок<br />довгий<br />спочатку невпевнений, а потім нестримний<br />ходити разом вузьким вуличками старого міста<br />пити зелений чай<br />ця зустріч, як мить<br />коротка<br />ніби заплющила і розрплющила очі<br />а ти вже далеко<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-9112671484869171994?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-16494047782538587372010-09-02T19:00:00.004+03:002010-09-02T19:08:58.497+03:00серпнево мовчала<br />у серпні хотілося бути на одинці з собою і своїми думками<br />їх так багато<br />навіть коли мовчу... ні, найбільше тоді, коли мовчу<br />помітила, що в якийсь момент втратила відчуття прив'язаності до конкретних людей<br />були важливіші емоції, а не якась конкретна людина<br />радість, усмішку чи злість може викликати будь-хто<br />коли просили про зустріч, я не відмовляла<br />зустрічалася і розмовляла, може і не про щось конкретне, а хіба це має значення<br />мала змогу у серпні побути аж 3 дні сама<br />бути самій не самотньо<br />бути самій - я б сказала - природньо<br />мовчання у серпні пішло на користь<br />майже як льодяна злива у спеку<br /><br />PS. a моє бажання серпня 2009-го - накрутити волосся на ніс і спробувати його на смак - таки збулося :)<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1649404778253858737?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-70484457325912661072010-07-23T20:40:00.002+03:002010-07-23T20:44:57.055+03:00втікаю з гарячого міста. втікаю зі спраглого міста. втікаю з шаленого міста.<br /><br />втікаю?..<br /><br />втікаю від себе гарячої. втікаю від себе шаленої. втікаю від себе спраглої.<br /><br />я - як місто. розпечене, втомлене, збентежене, нагріте, сіптніле...<br /><br />а місто може втекти від себе? напевно так само, як і я...<br /><br />і чи треба?<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7048445732591266107?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-48292402935881393962010-07-16T13:31:00.012+03:002010-07-16T17:10:35.547+03:00<div style="text-align: right;"><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">це твоє відчуття... там, де ти зараз... у твоєму стані... </span><br /><span style="font-style: italic;">про себе казати нічого не хочу... принаймні наразі...</span><br /><span style="font-style: italic;">може колись, як буде нагода поговорити очі в очі... </span><br /><span style="font-style: italic;">до ночі, до ранку і знову до ночі... і може ще раз до ранку...</span><br /><span style="font-style: italic;">досхочу чи донесхочу...</span></span><br /><span style="font-style: italic;"></span></div><span style="font-style: italic;"><br /></span><span style="font-size:100%;">Мені так багато є тобі сказати, а ще більше промовчати поруч тебе.</span> Тримаючи за руку, або пригортаючись до неї... Я пригадую, як останній раз ми сиділи одне напроти одного і тихо, глибоко вдивлялися в морську глибінь очей, намагаючись зрозуміти, що там на дні... Хотілося відчути все, що відчуваєш ти і я... разом, окремо і по черзі...<br /><br />Ти був такий надзвичайно щирий і водночас такий стурбований і загублений... Твої очі говорили так багато, твої руки прагнули схопити мене в обійми... Ти говорив про все, але тільки не про те, що хотів... Ти волів слухати мене, аніж зізнатися собі у тому, що відчуваєш.<br /><br />Бути поруч тебе так світло і затишно... Так невимовно лагідно і тремтливо... Ти можеш нічого не казати, бо я вже давно знаю твої думки...<br /><br />Зараз ти можеш сидіти на іншому кінці планети, читати статті про політику, бачити, що я є в скайпі, але обереш мовчати, аніж привітатися...<br /><br />Знаєш, а мені так не вистачає твоєї уваги... Не вистачає простого смайла чи побажання гарного дня... Часом я не вірю, що ти взагалі є, що ми могли годинами розмовляти про все і ні про що... Ми могли мовчки, не заважаючи одне одному, готувати сніданок і вечерю... А потім так само непоспіхом смакувати кожен шматочок... Мити одне одному спину і сміятися...<br /><br />Хіба це було з нами? Чи це була я? Чи це був ти?<br /><br />Сьогодні я не впевнена... Справді... Бо ті ми - це не ми сьогоднішні... Ми - це спогади, які залишилися тільки у нашій свідомості...<br /><br />А може я - це ти? Чи може ми - це взагалі одна людина? Розхристана, розгублена, злякана? Чи відверта, легка і усміхнена?<br /><br />Сьогодні я б із задоволенням випила кави з морозивом... Холоднючої кави.... І ти поруч - у дзеркалі відбиваєшся...<br /><span style="font-style: italic;"></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-4829240293588139396?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-68555598183288297672010-07-15T14:10:00.006+03:002010-07-15T14:31:01.573+03:00<div style="text-align: right;"><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">"звідки я знатиму, що це правильна відповідь? звідки?"<br /></span></span><div style="text-align: left;"><span style="font-size:85%;"><br /><span style="font-size:100%;"></span></span><span style="font-size:100%;">я ледь не заплакала... в мені, у серці - ця фраза прозвучала так голосно і так звично... знати, що так вчинити правильно, а так ні, це добре, а це погано, це щиро, а це маска...<br /></span><br />хто це визначає?<br /><br />в мені одразу виник образ пана Ніхто... з усього фільму я чітко зафіксувала 2 фрази:<br /><br />1. людина не може прийняти рішення, бо не знає, що з нею буде; але вона не може прийняти рішення і тоді, коли вона знає, що з нею буде...<br />2.<br />- журналіст: так яке з цих життів правильне?<br />- пан Ніхто: усі...<br /><br />з весни маю сильне бажання відчувати життя таким, як воно є зараз... не вчора, не завтра, не годину тому... а саме зараз у цю мить... актуалізувати свої відчуття та емоції... відчути їх сповна...<br /><br />зараз я сиджу на стільці за комп'ютером... у мене блимає аська... з'явився хтось у скайпі... тіло пітне і липке від спеки... клацають клавіші... в роті сухо... я ковтаю слину... думка хоче прочитати те, про що блимає аська... прочитала... "може це і є відповідь на мої питання"<br /><br />усміхаюся тихо...<br /><br />трохи болить спина... співробітник розмовляє по телефону... я засміялася з фрази "приблизний хлопчик"...<br /><br />за вікном їздять машини, розкритий записник, на дні склянки - вода... перклала одну ногу на іншу...<br /><br />на серці важко, але не боляче... просто важко... важко дихати і крутити головою...<br /><br />після такої вправи думки пропали... захотілося заплющити очі і просто лежати у прозорій воді... на дні маленькі камінці... навколо правічні камені з дна океану...<br /><br />тільки пан Ніхто у кожному з нас визначає "правильність"... якої "насправді" не існує...<br /><br /><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;"></span></span></div></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6855559818328829767?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-91160682539691287722010-07-13T17:42:00.000+03:002010-07-13T17:43:37.713+03:00<div style="text-align: right;"><div style="text-align: left;">сьогодні оголосила день усмішок! причина знайшлася сама - я прочитала, що дитина в середньому сміється 400 разів на день, а доросла людина...<br /><br />хто скільки дасть??? давайте! ну!..<br /><br />140?<br />100?<br />73?<br /><br /><br />а може 35?<br /><br />навіть і близько нема...<br /><br />виявляється - в середньому дорослі, тобто ми, сміємося всього 15 разів на день!!!<br /><br />коли я прочитала цю мізерну цифру, мені захотілося усміхатися і спонукати до цього інших!<br /><br />сьогодні був перший усмішковий день!<br /><br />завтра - другий!!!<br /><br />так важливо відслідкувати усмішку на своєму обличчі, зафіксувати її і відчути, які думки з'являються, коли присутня усмішка? як думається? який настрій? що хочеться робити?<br /><br />сміх, усмішка, посміх, ледь підняті кутики вуст... це так тепло, так відверто прекрасно... це щиро і нестримано затишно...<br /><br />тільки чому, коли хтось сміється за спиною, нам замість усміхнутися навзаєм, стає страшно і прикро за себе?<br /><br /><br /></div><div style="text-align: left;"><br /><br /></div><div style="text-align: left;"><span style="font-size:85%;"><br /><span style="font-style: italic;"></span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;"></span></span></div></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-9116068253969128772?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-68173772003645757782010-07-09T11:35:00.003+03:002010-07-09T11:52:19.285+03:00якщо червоний - то соковитий, вишневий, малиновий, такий вологий та кисло-солодкий...<br />якщо синій - то як ніч, як глибока вода, як гори, як сніг в горах...<br />якщо жовтий - то як сонце, спекотний, теплий, домашній жовток чи кекс...<br />якщо білий - то льодяний, прозорий, хмарний, ватяний і на смак морозива...<br /><br />якщо поцілунок - то нестримано довгий...<br />якщо обійми - то міцні та дружні...<br />якщо ніч - то на 3 доби...<br />якщо розмова - то дивлячись в очі...<br /><br />якщо?..<br /><br />ще так багато можна говорити... але тиша скаже більше...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6817377200364575778?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-66663457026064747032010-07-08T12:50:00.000+03:002010-07-08T12:53:33.236+03:00спекота, спекотиння, спрага, жар, гаряче, душно... так було кілька днів... а потім - сезон дощів... злива, стіна, величезні краплі... дощ годину-дві-три...<br /><br />нічне місто чарівне і природнє... воно змушує інакше поводитися та мислити... а ще - інакше почувати і говорити...<br /><br />музика, кава, відкритий балкон...<br /><br />мить - це все<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6666345702606474703?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-57598351920801362932010-07-01T18:57:00.004+03:002010-07-01T19:05:37.378+03:00серед дня відчула, що хочу просто полежати на траві у парку... подивитися на все від рівня землі... не парячись, а що подумають інші... просто лежати на траві у парку і розмовляти з другом про все, що хочеться - це розкіш, це кайф, це насолода...<br /><br />місцями суха трава, діти бігають і бавляться іграшками, молодь фоткається, ще хтось просто сидить на лавці та спостерігає за цим всім...<br /><br />а мені захотілося лягти на траву... спертися ліктями на землю, підперти обличчя і бути тут і зараз... не думаючи про час, роботу, обов'язки і цілі...<br /><br />я була собою, не грала роль, а слідувала бажанням... не намагалася здатися чимось інакшим, а говорила те, що спадало на думку...<br /><br />хотілося життя проживати, а не безцільно очікувати уваги від інших... хотілося хотіти... жилося і дихалося...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5759835192080136293?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-47501805927330381072010-04-29T22:02:00.004+03:002010-04-29T22:21:46.341+03:00буває так, що відчуття щастя, теплоти, добра, радості, спокою, натхнення і ще усілякого різного наповнюють, відроджують, доходять до вінець і розливаються довкола тебе... і всі це відчувають, навіть ті, хто тебе вперше бачить...<br /><br />буває, що пісня виривається назовні у найнепередбачуваніші моменти, танцюєш у парку, стрибаєш, лежиш на траві, висиш донизу головою на дитячому майданчику і ті, хто тебе вперше бачить - усміхаються і тихо радіють в душі...<br /><br />буває, що ритм довколишнього життя завмирає, хочеться творити, читати, слухати музику, переглядати старі листи у запилених конвертах, вишуковувати юнацькі вірші й насолоджуватися спогадами... дзвонити тим, кого давно не чув і не бачив... домовлятися про реальні зустрічі у віртуальному світі, і навіть ті, хто тебе вперше бачить, переживає ті самі відчуття...<br /><br />буває... хочеться мовчати, коли всі довкола хочуть почути твою думку... хочеться заритися під ковдру саме у той день, коли горять дедлайни і телефон рветься від дзвінків...<br /><br />буває, що життя надсилає подарунок саме тоді, коли ти його не чекаєш... зустрічаєш людину там, де вона просто не могла бути... знаходиш себе, коли, здається, всі шанси на знахідку було втрачено...<br /><br />буває усе... і з усіма...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-4750180592733038107?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-37295008118148014032010-04-25T11:18:00.005+03:002011-02-10T17:55:46.504+02:00"взУття", читає пара, йдучи вуличкою недалеко Хрещатика... і щиро сміється. ранок. неділя. весна. чисте-чисте небо. вітерець... я йшла повз, несучи у пакунку мафіни з Віденських булочок і, почувши це дитяче "взУття" - усміхнулася :)<br /><br />раніше я б зреагувала на це різко (в душі так точно), але сьогодні я зрозуміла глибину мови і те, що вона робить з людьми...<br /><br />багато росіян каже, що українська мова смішна... але це ж справді добре!!! коли читаючи українські слова люди усміхаються, радіють і у них з'являються добрі емоції - хіба це може злити?<br /><br />отак йдучи я захотіла написати свої асоціації щодо мов, які я так чи інакше чула...<br /><br />французька - обійми. ми стоїмо у засніжених Єлісейських полях, обійнявшись, встромивши носи одне одному в волосся... нам тепло...<br /><br />молдавська - я роблю те, що хочу... жодних комплексів... легкість і тотальне сприйняття життя, яскраві барви, домашня бринза і молоде вино...<br /><br />польська -шурхіт осіннього листя у краківському парку, старе кіно, жінки у капелюшках і з цигарками з мундштуком...<br /><br />білоруська - дозріла пшениця, скошені волошки, теплий домашній хліб, ламаєш його, скоринка тріскається... я сиджу в полі, заховавши голову від спекотного сонця під віз... цілісно...<br /><br />(далі буде...)<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-3729500811814801403?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-53053415914548551752010-04-22T15:33:00.005+03:002010-07-01T19:06:51.554+03:00сьогодні в Києві справжня весна - з дощем, градом, сонцем, вітром, ніжним зеленим листям, асфальтом, що намокає і швидко сохне, з морозивом, усміхненими людьми, з парасольками, що відкриваються і згортаються, з мокрим волоссям, з шурхотливим шумом за вікном... весна - з усіма її настроями і образами...<br /><br />порівняно з зимою, помічаю більше барв у одязі, аксесуарах і макіяжі...<br /><br />жовті, зелені, бузкові плащі, панчохи, туфлі на підборах різної висоти, паски, шалики, губи, нігті, сумки (з тканини і шкіри)...<br /><br />і таке відчуття, що поки не розквітли квіти - жінки намагаються використати цей час для себе, для того, щоб привернути до себе увагу чи просто самовиразитися, чи просто змінити звичний стан речей, чи просто...<br /><br />Київ - чарівний<br />Жінки - привабливі<br />Дівчата - звабливі<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5305341591454855175?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-49403153891181763692010-03-19T17:16:00.004+02:002010-03-19T17:19:33.499+02:00АААААААААААААААААААААААААААААААААА...<br /><br />виявляється, що у березні 2009 я почала вести цей блог... а зареєструвалася ще раніше... у березні 2008! рік у підпіллі і рік з прозою і кількома віршами :)<br /><br />Таню, я тебе вітаю!!!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-4940315389118176369?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-55392603459372926592010-03-19T17:06:00.002+02:002010-03-19T17:13:23.038+02:00у Києві зараз відбувається щось дуже схоже на весну! :)<br /><br />під ногами все тече... сонячно... люди ходять розхристані й усміхнені... очі пускають бісики і всидіти за монітором може хіба мрець...<br /><br />таке враження, що все довкола опритомніло і згадало, що довкола ще є життя і що воно яскраве! :)<br /><br />на суботу-неділю приємні плани для відпочинку, росту й нових усвідомлень!<br /><br />може сходимо на виставку котів, а може на ліпку з глини, а може самі зробимо кілька аплікацій, або підемо робити фотки, або навідаємося до друзів... або просто дихатимемо весною, тим, що літає у повітрі, тим невидими довгоочікуваним і таким смачним...<br /><br />навіть уявляю, що зранку прокинуся, а довкола проростають зелені півники і набухають бруньки... і я це бачу, і я це відчуваю, і я цим тішуся...<br /><br />зима пролетіла швидко, аж надто, принаймні для мене...<br /><br />я вже звикла дякувати весні 2009, літові 2009... не згадаю, чи подякувала осені...<br /><br />Зимо, низький уклін тобі... ти мене розморозила... мене і моє серце... моє єство... мою сутність...<br /><br />тепер Королевою буду Я<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5539260345937292659?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-5034444233328172152010-02-17T15:04:00.004+02:002010-02-17T15:59:10.026+02:00сьогодні я меланхолічна... уже кілька днів не можу працювати... не можу змусити себе зробити роботу, яка входить в мої обов'язки в офісі...<br /><br />я постійно знаходжу собі цікавіші заняття: музика, прогулянки, читання, прослуховування лекцій, спілкування, миття посуду... будь-що, але тільки не робити те, що повинна...<br /><br />цілий день слухаю Океан Ельзи, який повертає мене в лютий 2009... вдивляюся у свої фото річної давнини і намагаюся знайти ту себе у фотках сьогоднішніх...<br /><br />я порівнюю себе тоді і зараз... я намагаюся вловити емоції та бажання...<br /><br />навіщо я це роблю? без пояснень... тільки у серці якась важкість... постійно вловлюю, що мої плечі сутуляться, що на обличчі посмішка зникає і я не розумію, де я...<br /><br />я відчуваю себе птахом, якому підрізали крила... хочу летіти, а не можу... тішить думка, що пір'я виросте нове :)<br /><br />а на разі - я продовжую втікати від реальності... я чомусь свято вірю, що усе вирішиться саме по собі...<br /><br />зараз мені цікаво слухати себе і розуміти, а чому так?.. і що це мені каже... слухати своє тіло... намагатися бути тут і тепер... нехай це навіть і меланхолія...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-503444423332817215?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-27456218478605003662010-01-25T17:28:00.006+02:002010-02-10T19:08:22.484+02:0025 числа -25 градусів на вулиці... енергетика зашкалює так, що в офісі вирубається світло, перегорают світильники і настрій настільки потужний, що готова змінювати себе...<br /><br />за плечима прожитий місяць... новий рік, різдво, йордана... між усім цим - вибори... і напевно вперше я відчула, що жоден президент жодним чином не вплине на моє рішення йти вперед, змінюватися, допомагати іншим, бути стриманою, виваженою і цілеспрямнованою...<br /><br />я відчула, що є інші люди, які мене підтримають, допоможуть і піднімуть настрій...<br /><br />я також відчула, що є дружба, є ревнощі, є хіть, є обрАзи...<br /><br />є ночі, коли сняться кольорові сни... такі яскраві, що пом'ятаєш деталі...<br /><br />мої бажання і цілі починають ставати цілісними і чіткішими... мої стосунки і моє ставлення до себе і до людей - набуває усвідомлення і відслідковування...<br /><br />28 серпня я почала писати у щоденнику... я намагалася вловлювати себе і те, що роблю, як думаю, що відчуваю...<br /><br />я помітила, що з приходом зими, моя думка залишається ясною, а тіло неквапиться за нею... від того відбувається збій між тілом і думками...<br /><br />таке враження, що я стала меньше нарікати, а більше думати, що можна у цій ситуації зробити самій...<br /><br />мій день ангела - такий надзвичайний :)<br /><br />завтра буде новий день!<br /><br /><span style="font-style: italic;">і я доторкнуся своїм крилом до тебе... так чарівно думати про те, що ми були разом... так терпко читати старі листи... перед очима постає літо... травень... зими нема... що я відчую, як тебе побачу... яка музика звучить... у душі... у серці... навкруги... день промайнув... біжу... в темряву ночі... скочуюся краплями в твою душу і прошу пробачити... твій спокій я більш не порушу... просто не хочу...<br /></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2745621847860500366?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-60509518573707507032009-12-28T15:22:00.010+02:002009-12-28T15:39:24.847+02:00якщо асоціювати прожитий рік з <span style="font-style: italic; font-weight: bold;">музикою </span>- це Океан Ельзи...<br /><br />це пісні у стилі джаз... це повний імровіз і це - рух...<br /><br />музика щодня була поруч... музика сумна, енергійна, музика глибока і насичена...<br /><br />музика в душі та музика в машині...<br /><br />музика в навушниках на роботі...<br /><br />музика - яка вела, підтримувала, надихала, змушувала плакати, танцювати, рухатися плавно, еротично, напружено...<br /><br />якщо порівнювати цей рік з <span style="font-style: italic; font-weight: bold;">кольором </span>- то він був максимально фіалковий... з домішками жовтогарячого, зеленого і чорного...<br /><br />часами він був, як веселка, часами, як зебра...<br /><br />якщо б рік був людиною - йому було б <span style="font-style: italic; font-weight: bold;">15</span>... вік, коли ти вже не дитя, але ще і не доросла... коли хочеться приймати рішення і нести відповідальність, коли хочеться побути самій, але при цьому бути визнаною... коли закохуєшся і коли образи видаються дуже глибокими... коли сумно від самотності і нестерпно від людей...<br /><br />пора року - <span style="font-weight: bold; font-style: italic;">весна </span>- дивна, непостійна, швидка, квітуча, повна запахів та відчуттів... коли багато хто спить, але глибоко в душі - готовий до нового і незвіданого...<br /><br />смак - <span style="font-style: italic; font-weight: bold;">мартіні</span><br /><br />аромат - <span style="font-style: italic; font-weight: bold;">йогі чай</span> - спеції, коріння, кориця, імбірь, кардамон, аніс, фенхель... - я вся у ньому і він у мені... з домішками меду і молока... затишок, вогонь, тепла кімната...<br /><br />28<br />29<br />30<br />31<br />....<br />!!!<br />:)<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6050951857370750703?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-81605418320353795602009-11-27T17:15:00.002+02:002009-11-27T18:02:09.632+02:00<div style="text-align: right;"><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">Зараз, у ці дні, хвилини і миті я не хочу і не буду мовчати. </span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">Хоча й слів усіх не знайду, яка ти моя і яти мені треба! </span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">Розриваєш мене з середини.. </span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">Мені мало настільки, наскільки ти моя рідна і близька. </span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">Серце моє, я не можу без тебе...</span></span><br /><br /><div style="text-align: left;">Така сильна і нестримана любов... Таке суцільне поглинання і занурення одне в одного... Ці рядки час від часу спливають перед очима, коли я натикаюся на поетичні тексти, філософські роздуми... Та й взагалі... Тоді, коли надмір емоцій...<br /><br />Не можу збагнути одного, чи може одна й та сама людина любити мовчки і любити такими словами... Що вона відчуває, коли каже таке і що вдчуває людина, яка це чує... А ще цікавіше, що відчуває людина, яка за цим спостерігає?<br /><br />Останні місяці мене переслідує страх, що я перейшла дорогу не в тому місці й не в той час... Взагалі, озираючись назад я бачу, що безліч моїх вчинків вплинули на життя інших людей досить кардинально... Ці вчинки, були наче зміна русла ріки... І люди, які йшли однією дорогою, з моєю появою і моїми вчинками почали жити інакше...<br /><br />Я прошу в Бога навчитися мовчати і стримуватися... Бо, може не так вчинки, як слова, мають сильну силу впливу... Напевно так... Саме слова... Бо вчинки помітніші, коли мовчиш... Коли робиш усе спокійно, тихо, не коментуючи...<br /><br />Коли рухи, погляд, дотики - набагато сильніші за сказані слова...<br /><br />Мої слова часто ранять, б'ють, ріжуть і руйнують... І це відбувається не так з іншими, як зі мною самою... Я саморуйную, а потім сама ж починаю відновлювати те, що розламала вщент, розбила на шматки, друзки... Одним словом, фразою...<br /><br />Мовчання і прощення - це так важливо!!!<br /><br />Усмішка і мудрість - це так складно!!!<br /><br />І все, насправді, просто :)))<br /><br />Бажання і віра - це реально!!!<br /></div></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8160541832035379560?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-71597014378634201112009-11-10T12:31:00.002+02:002009-11-10T12:48:57.482+02:00ще на тому тижні мені наче кортіло щось написати, але, я не знала, про що. окрім того вирішила витримати паузу в місяць...<br /><br />зараз стою і озираюся назад у рік 2009... таке враження, що я можу згадати і відтворити усі події, що мали місце у цьому році... році насиченому на емоції, думки. насиченому на все, що тільки може бути...<br /><br />рік мав і любов, і ненависть, і смерть, і народження, і сварки, і примирення... але, що дивно, він швидко минув...<br /><br />так, залишилося менше 60 днів... але позаду вже понад 300...<br /><br />ще тільки вчора шукала рідним подарунки... ще тільки вчора прикрашали ялинку з синулькою, а він вже мене знову питає про неї...<br /><br />ялинка... прикраси... свічки... зустрічі... сподівання на новий рік...<br /><br />цей місяць у собі був наче підсумком, або навіть - концентрованим 2009 роком... і я вкотре переконалася, що всі загострення стосунків, які відбуваються - все від моєї голови і від того, що я надто багато вигадую собі... уявляю те, чого навіть не могло бути...<br /><br /><span style="font-style: italic;">"... зникло наше бути чи не бути... ген за обрій журавлями одпливло... і тепер не знаю, як забути, те, чого ніколи не було..."</span><br /><br />але я забуду, бо знаю, що самознищення - це проти мене і моєї природи...<br /><br />мені знову сняться сни... вони мені підказують, що робити і як рухатися... а я все не наважуся...<br /><br />хоча, я відчуваю, що Всесвіт несе мене до чогось надзвичайно світлого і доброго...<br /><br />я знову віддаюся Йому і довіряю своє життя... бо вже тепер знаю, що все, що зі мною відбувається - це саме те, що мені потрібно<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7159701437863420111?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-1916816686297715922009-10-08T21:44:00.005+03:002009-10-08T21:55:06.452+03:00вона вмивала обличчя після роботи і... її здивуванню не було меж... хто ця жінка у дзеркалі... кілька довгих зморшок від очей... вже не мімічних, а справді глибоких... вона їх раніше не помічала... а може... їх просто вчора ще не було?<br /><br />потім вона подивилася на маму... її мама, вчора ще така молода - сьогодні була вже старшою жінкою...<br /><br />дивина ще й у тому, що тепер у дзеркалі - вона бачила відображення своєї мами... вона стала на неї дуже схожа...<br /><br />коли мозок зосереджується на чомусь, то потім вловлюєш себе на думці, що вираз обличчя сумний... риси опущені донизу... а коли зосереджуєшся на усмішці, на радості - відчуваєш, що сяйво з'являється десь у районі тім'я... всі думки там... по тілу розливається тепло і спокій...<br /><br />так приємно контролювати думки... так радісно, коли вдається перебороти лінь та відмовки...<br /><br />навіть попри те, що перша емоція про старість налякала, вона взяла контроль над собою і промовила - я чарівна і я молодшаю...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-191681668629771592?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-73518501907352258182009-10-06T17:57:00.002+03:002009-10-06T18:10:20.869+03:00не можу повірити, що 14 днів мовчання мали місце... мовчання тут, де я, переважно, можу писати...<br /><br />напевно це тому, що я почала вести щоденник, який може тримати в руках, перелистувати, бачити почерк, носити з собою...<br /><br />2 тижні минули... а я... це так, як при зустрічі знайомих, які давно не бачилися... навіть поговорити немає про що...<br /><br />правда, це трапляється не з усіма і не завжди... але переважно...<br /><br />сьогодні я продовжу мовчання ;)<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7351850190735225818?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-37718978678210069592009-09-22T18:26:00.002+03:002009-09-22T18:30:18.798+03:00настрій мовчати... стиха слухати... відчувати і ставати майже непомітною...<br />сильною в своєму спокої... стриманні та смиренні...<br />хочеться безмовності... або віршів, покладених на музику...<br />преливів... що стікають в глибину... в мене...<br />поривань угору та шалених спадів додолу...<br />хочеться здобути силу в тиші...<br />в тихій усмішці... в згоді...<br />в тому, що непомітне...<br />нікому раніше...<br />навіть мені<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-3771897867821006959?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-85175874248690545952009-09-15T18:13:00.004+03:002009-09-15T18:28:01.844+03:00<span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">хвилини хвилями в обличчя</span><br /><span style="font-style: italic;">своїми ... кличуть</span><br /><span style="font-style: italic;">і тихо чайками кричать</span><br /><span style="font-style: italic;">а я мовчу, я берег-камінь</span><br /><span style="font-style: italic;">і хтось торкається руками</span><br /><span style="font-style: italic;">мого нагрітого плеча</span></span><br /><br />у моїй пам'яті є безліч уривків віршів, пісень, фраз... якось пригадую, ми сиділи у березні на дачі одного мого доброго друга і розмовляли... і на кожну сказану ними фразу у мене виринав якийсь образ з віршів чи пісень...<br /><br />щойно я відкрила блог, щоб виплюснути сюди емоції свого дня і... знову на думці вірш... з крапками замість слів... не пригадаю, що там має бути...<br /><br />я хотіла писати про хвилі, про мій хвилястий настрій... про те, що я вчора була сумна... я була незрозуміло сумна... я просто була в своєму сумі... і я не хотіла, щоб туди хтось пхався... мені достатньо було теплих обіймів і розуміння...<br /><br />так мало мені треба, щоб сьогодні я знову була усміхнена і прагла звершень...<br /><br />я справді відчуваю, що життя дає мені все, про що я попрошу... я навіть не докладаю якихось надзусиль... головне - конкретика бажань ;)<br /><br />а конкретно мислити - виявляється важко...<br /><br />спробуйте чітко сформулювати своє бажання і протягом 10 днів про нього думати по 5 хвилин... чи легко контролювати мозок, чи легко втримати одну думку 300 секунд?<br /><br />хвилина за хвилиною спливає... кожен з нас може відкласти роботу над собою до завтра, але тим самим ми відтягуємо результат... і, чим далі, тим важче буде прокидатися о 6й... лягати о 24й... і почуватися при цьому активними...<br /><br />поспішати і розпилятися на купу справ... і не досягти жодного результату... не зробити нічого вартісного... тільки буря в склянці... тільки слова...<br /><br />так і проходять хвилини...<br /><br />усміхніться. заплющіть очі. уявіть себе за рік. хто ви? які ви? з ким ви?<br /><br />побачили? запам'ятайте і тепер вловлюйте усе, що дає всесвіт... бо він веде вас до вас самих, але через рік...<br /><br />15 вересня 2010!!! я сподіваюся, ми зустрінемося!!!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8517587424869054595?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-10566130571685978032009-09-10T17:43:00.005+03:002009-09-10T17:57:05.884+03:00<span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">і день мине, і два, і вік...</span><br /><span style="font-style: italic;">чий сон я загубила</span><br /><span style="font-style: italic;">хто був той дивний чоловік,</span><br /><span style="font-style: italic;">якого я любила...</span></span><br /><br />цей вірш винирнув з-під свідомості. я точно знаю, що у мене цей вірш уже був чи то епіграфом до посту, чи просто настроєм дня...<br /><br />мої дні такі різні, такі не схожі між собою, такі настроєві, такі емоційні, такі людяні... вони мої, ці дні...<br /><br />з ніжністю, сумом, гумором, надією, світлом, спалахами, віршованими строфами, дружбою, зустрічами...<br /><br />ця осінь настільки тепла, настільки відверта і справжня... вона повна барв, людей, розмов, дзвінків, подій, настроїв... вона повна, насичена і рідна...<br /><br />я пригадую, що три роки тому я була на останньому місяці вагітності... я чекала своє маля... і я вже його любила, навіть не бачивши...<br /><br />напевно наше життя також дуже схоже на дитину... ми плекаємо його, малюємо в уяві, ми ставимося до нього з ніжністю і надією... навіть не знаючи, а яке воно буде...<br /><br />три роки тому... я навіть не пригадаю, що я в цей день робила... напевно рахувала дні до народження, відвідувала лікарів, робила останні приготування... відчувала стукіт ногою і рухи в мені...<br /><br />це відчуття когось всередині - неймовірне... воно ні на що не схоже... воно єдине і таке дороге...<br /><br />осінь 2006 була також на диво теплою... вона була такою теплою, що я не пригадую ще таких теплих вересневих днів... ці дні чекання дива я відчуваю і зараз... ні-ні... я не ношу в собі інше життія але я відчуваю, що диво уже поруч, воно визріває і має скоро розцвісти...<br /><br />я відчуваю його аромат і настрій... я перебуваю в диві... я живу ним...<br /><br />життя - це диво<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1056613057168597803?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-84885918999571454642009-09-03T13:58:00.003+03:002009-09-03T14:27:18.291+03:00коли відкривала блог для нового посту, навіть не знала, про що писатиму... чи про те, що після заплаканої ночі і усміхненого ранку, прийшов сонячний день... чи про те, що чітке планування таки допомагає зосередитися на роботі й вчасно робити справи... чи про те, що керування власними думками спрощують ставлення до життя... чи про те, що завтра п'ятниця... і два тижні роботи за двох - минули...<br /><br />але чомусь з'явилася цтфра 100<br /><br />які асоціації?<br /><br />100 повідомлень на початок осені<br />100 років життя - мінімум<br />100 мій синулька вже може скласти цю цифру і назвати її<br />100 тисяч готівки щомісяця<br />100 кроків на зустріч людям<br />100 найвидатніших особистостей<br />100 градусів за Цельсієм - точка кипіння<br />100 відсотків успіху<br /><br />а які асоціації у вас з цією цифрою?<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8488591899957145464?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-73918891905831355352009-08-31T16:13:00.007+03:002009-09-02T17:26:08.835+03:00<span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">я так не хочу відпускати літо</span><br /><span style="font-style: italic;">я так ще мрію відчувати сонце</span><br /><span style="font-style: italic;">на своїх чорних напівсонних віях</span><br /><span style="font-style: italic;">його цілунки променів безмовних</span><br /><br /><span style="font-style: italic;">воно минуло майже непомітно</span><br /><span style="font-style: italic;">я майже не відчула його силу</span><br /><span style="font-style: italic;">його б ще трішки втримати в долонях</span><br /><span style="font-style: italic;">і його клаптик зберегти у серці</span></span>...<br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">щоби гріло...</span></span><br /><br />Мене огорнуло відчуття спокою і впевненості... ці двоє нарешті про мене згадали і повернулися... дякую вам, мій спокою, моя впевненосте... дякую, що попри всі життєві хвилі, ви добралися до мене і потішили мою душу своєю присутністю...<br /><br />я сподіваюся, що ми разом зможемо прогнати ті рештки лінощів та відмазок, які, час-від-часу, нагадують про себе...<br /><br />я дуже хочу, щоб ми спокійно і рішуче діяли, при цьому не тягли за срібну нитку, яка може прокрутити наше життя за секунди і ми так і не відчуємо його повноти...<br /><br />вперше у житті мені захотілося випробувати на собі не якусь дієту чи чистку організму, я вирішила випробувати на собі створення нових звичок і очистку свідомості від минулого, вини, страху, непевності, самознищення...<br /><br />я почала вести щоденник, де записую свій прожитий день, я спокійно реагую на людей і їхні вчинки, я лагідно і рішуче беруся за себе і за те, що я роблю, як я думаю... я треную свій мозок, як можна тренувати м'язи ;) і я хочу сказати, що я завдоволена собою... мені приємно поводитися інкаше і творити нову себе...<br /><br />нехай на дворі дощ і осінь принесе темні ранки... я хочу подякувати ЛІТОВІ за те, що воно допомогло мені почати рух далі... воно стало певною точкою змін мене і мого життя... воно було нещадне до мене і моєї душі... але я дякую тобі, Літо, за все, що зі мною відбувалося в тобі...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7391889190583135535?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-84256344444347731572009-08-28T14:21:00.004+03:002009-08-31T16:05:49.663+03:00повірити важко, але це так.... сьогодні остання п'ятниця літа 2009... так дивно... останній тиждень літа видався важким фізично... щодо моралі, я взяла себе в руки і почала робити конкретні кроки для самодисципліни...<br /><br />те, що заплановане - виконується... те, що задумане - збувається...<br /><br />я сиджу в п'ятницю 27 серпня 2010 року під розлогим деревом біля широкої річки з тихим плесом... сонячно, але не жарко, бо вітер стиха урізноманітнює вже заспокоєну спеку... я у барвистій довгій сукні... моє волосся вже настільки відросло, що його можна спробувати на смак... за рік моє волосся стало довше на ті кілька сантиментрів, яким мені зараз не вистачає, щоб накрутити його на ніс...<br /><br />я сиджу, зігнувши коліна і вдивляюся у глибінь річки, у те, як сонце крізь листя намагається мене торкнутися, як вітер здіймає вже посохлі квіти і несе їх на воду...<br /><br />я так сиджу, охопивши свої коліна руками, потім відкидаюся назад і спираюся на стовбур дуба...<br /><br />птахи уже лаштуються відлітати, а я тихо радію, що маю час на повільну насолоду природою... насолоду повітрям, насолоду сонцем і літом... літом, яке минає...<br /><br />серпень 2010.... а який він буде? відчуваю, що він буде саме таким... моїм... літнім... врівноваженим... ранішнім... глибоким... він буде моїм серпнем... яким я його собі уявляю...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8425634444434773157?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-79569843822850003322009-08-25T16:31:00.004+03:002009-08-28T14:19:54.702+03:00яке це важке і безглузде відчуття... це відчуття вини... найсмішніше те, що цю вину бачить тільки та людина, яка її відчуває... мудреці кажуть, що інші не помічають твоєї вини, вони носять в собі свою власну...<br /><br />часами до мене приходить це відчуття... відчуття, що я щось зробила не так і мене це гнітить... мене це настільки спопеляє, що на ранок я спустошена і витиснута... я не розумію нічого, що відбулося зі мною вчора, але ще гірше, не розумію, що відбувається зі мною тепер...<br /><br />моя вина настільки мене знищує, що це зачіпає не тільки мене...<br /><br />не треба також думати, що інші тільки те й роблять, що думають про мене і про мою вину... це вже занадто... інші люди настільки зайняті собою, щоб думати ще про когось...<br /><br />це хіба в такий спосіб вони просто втікають від себе... вони намагаються думками про інших відвернути увагу від своїх внутрішніх негараздів...<br /><br />отож, я - людина. як я можу жити радісно, якщо я почуваюся винною? як я можу насолоджуватися життям, якщо вина переповнює мене? як я можу танцювати? як я можу співати? як я можу любити? якщо вина просякла мене повністю, вона вантажем лягла на моє серце і зробила мене важкою і непідйомною... я просто не можу далі рухатися... я стою спиною до життя і до тих дарунків, які воно мені дає... я сама не даю собі можливості рухатися далі... я не живу... я вже померла... я уже в могилі...<br /><br />відчуття вини настільки отруйне, що все довкола одразу втрачає сенс, втрачає звуки, колір, запахи, глибину...<br /><br />вина, самокритика і страх - мають піти геть і дати можливість зайняти їхнє місце впевненості, радості та безтурботності...<br /><br />уміння пробачити себе і дати вині свободу - це найкраще, що можна зробити для себе...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7956984382285000332?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-23296858312127891142009-08-21T15:29:00.004+03:002009-08-21T16:50:42.238+03:00як швидко може змінюватися світ... як непомітно може змінюватися настрій...<br /><br />вже протягом року я дізналася про можливості свідомості, про здатність людини самій створювати свій настрій, реагувати на події, сприймати те, що оточує, не так, як це звично буває...<br /><br />звично для самої людини...<br /><br />є відчуття, є інтуїція, є певні знання, але як немає навиків усе це звести докупи, усвідомити і почати діяти інакше - можна просто жити зі знаннями...<br /><br />за це літо, мені здається, зі мною відбулися дивні речі... я насправді почала діяти не лише відповідно до мого сприйняття ситуації, я почала діяти усвідомлено...<br /><br />першим кроком було почати сприймати інших людей такими, якими вони є... може часом і невдало, але, принаймні, у мене виникло таке бажання, а ще краще - розуміння, що варто таки бути різними...<br /><br />друге - це спроба аналізу моїх хвороб, чим спричинена моя поведінка, те, що я кажу, як я це кажу...<br /><br />третє - я спробувала відчувати і біль, і радість, і сум, і депресію... просто відчувати їх, а не відштовхувати і нарікати...<br /><br />четверте - я захотіла просто любити, безвідносно<br /><br />п'яте - я прийняла теперішнє і щиро намагаюся попрощатися з минулим. подякувати йому за все і відпустити<br /><br />шосте - я уявила своє життя через рік і воно мені сподобалося... я просто хочу його мати... і я до нього йтиму... непоспішаючи...<br /><br />сьоме - я відсьогодні намагаюся негативні думки заміняти позитивними ;) ;) ;) наш мозок думає тільки про те, про що він знає. наприклад - поки ти не знаєш про білу мавпу, ти про неї не думаєш... тепер усе, що мене якимось чином зачіпає чи виводить із рівноваги одразу отримує назву "біла мавпа". від чого мені стає смішно і я одразу переключаюся на приємне...<br /><br />кожна людина справді може багато. вона може усе... тут важливо просто не думати і не промовляти про те, що це нереально.... бо... кожен з вас помічав, що думка, слово і дія - дуже швидко стають нашою реальністю...<br /><br />наша свідомість може тримати одну думку - нахай вона буде приємною!!!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2329685831212789114?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-30523775076922095402009-08-18T13:44:00.006+03:002009-08-18T14:04:49.733+03:00наскільки я слабка у своїй силі... чи сильна у своїй слабкості... межу знайти важко... та і чи є сенс у пошуку якось незрозумілих меж...<br /><br />нестриманість геть вибаває мене з колії... я вже не знаю, де справжнє життя, а де моя вигадка... я все намагаюся перекроїти на свій лад, підігнати під стандарти свого розуміння...<br /><br />на деякий час мені вдається жити і усміхатися... 10 днів я можу жити без злості, без ненависті, без депресії... потім відбувається якась подія і я знову опиняюся на попередній точці...<br /><br />розумом я знаю, що не так і чому це відбувається, але я не в силі себе контролювати... я просто стаю несамовитою, нестриманю, дивною сама для себе... мене поглинає якась невідома сила, яка спалює мене зсередини, руйнує усе довкола...<br /><br />я тоді стаю слабкою настільки, що можу все довести до абсурду...<br /><br />найгірший мій стан - це апатія... коли після вибуху емоцій мені взагалі нічого не хочеться... мені не хочеться ані думати, ані відчувати, ані мислити... коли все довкола видається безглуздим і недоречним...<br /><br />але кожен день, зустрічі, фрази, книжки... все це повертає мене до того, що треба зупинитися вже нарешті від руйнації... пора усвідомити, що життя - це мить... що люди поруч - це чудо, що спілкування - це магія, що обійми - це дар, що дитина - це благословіння...<br /><br />цікаво, а скільки людині потрібно часу, щоб пробачити себе, прийняти себе і довіряти... виявляється - я не можу це зробити швидко... виявляється, що я ношу в собі вантаж минулого... я досі не можу прийняти себе такою, яка я є...<br /><br />мені здається, що я приношу тільки негаразди і проблеми... що поруч мене всім незатишно і важко... що якби не моя поведінка, не моя енергія, все було б зовсім інакше...<br /><br />я не можу прийняти події минулого...<br /><br />але я точно знаю, що мені пора їх приняти, щоб звільнити місце для теперішнього... щоб дати змогу проявлятися іншим подіям...<br /><br />мені варто кинути вантаж і неозираючись почати свій шлях...<br /><br />і я кидаю цей вантаж прямо зараз!!!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-3052377507692209540?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-10446619276364110932009-08-14T20:32:00.002+03:002009-08-14T20:36:08.840+03:00будувати місто можна навіть вдень<br />головне зануритись у слова пісень<br />тихо мандрувати по казкових снах<br />стукотіти потягом у твоїх думках<br /><br />можна навіть вдень...<br /><br />зводити паркани треба крадучись<br />щоб ніхто не бачив твоїх мокрих сліз<br />щоб ніхто не думав що боїшся ти<br />показати душу і свої світи<br /><br />можна навіть вдень...<br /><br />руйнувати мрію не спіши прошу<br />вона може щезнути навіть від дощу<br />або з талим снігом полетіти вдаль<br />бо життя без мрії не життя на жаль<br /><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">Таня Вахненко</span></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1044661927636411093?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-55640835917746519782009-08-12T10:30:00.005+03:002009-08-12T10:42:20.080+03:00черепаха у мультику "Панда Кунг-фу" неодноразово повторювала - "випадковості не випадкові"... ця фраза зараз стала настільки уживаною, що так і хочеться сказати, навіть те, що її всі говорять - не випадково ;)<br /><br />та я не про те... я знову про збіги, чи про те, що людині посилається все у потрібний час... просто це варто зуміти, відчути, вловити...<br /><br />ось і сьогодні - куди не гляну - життя без телевізора... викинути ТВ на смітник... і я згадала, що своє дитинство прожила без телевізора. мій тато категорично заборонив той "idiot box" у нас вдома і я просто його не мала змоги дивитися. телевізора не було фізично!<br /><br />були прогулянки, катання на велосипеді, ковзанах, походи в ліс, на річку, баскетбол, футбол, бадмінгтон!!! були нічні посиденьки з гітарою, поїзди... було усе! але не було телевізора!!!<br /><br />це так прекрасно!!! бо ж рух, справжні емоції, живе спілкування, читання книг, музика, похід у кіно чи театр - це те, до чого можна торкнутися руками, відчути...<br /><br />хай кожен спробує хоча б кілька днів не вмикати той клятий ящик!!! ось згадала, що на початку нового року почула психолога, яка казала, що цей рік буде набагато легше пережити, якщо люди перестануть дивитися телевізор ;)<br /><br />до кінця року ще є час!!! то ж уперед!!! починаймо жити наше реальне життя!!!<br /><br /><span style="font-size:180%;"><span style="font-weight: bold;">Be Free of TV!!!</span></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5564083591774651978?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-69964058322547506662009-08-10T13:12:00.003+03:002009-08-10T13:23:13.490+03:00мені не віриться, що сьогодні вже 10 серпня... здається ще вчора я прощалася з весною і дякувала їй... а тут уже літо на спаді... літо, на яке я так сподівалася... літо, яке мало мені дати відповіді на мої запитання, допомогти у розумінні себе, ситуацій та людей довкола...<br /><br />нічого не аналізую... хоча мені було важко рухатися у ритмі літньої спеки... спеки у всьому... а найгірше - спеки у моїй голові...<br /><br />мої намагання розкласти дії інших по поличках - виявилися моїми намаганнями... я зрозуміла, що витрачені зусилля кудись мене просунули, але чи варто було просуватися так далеко за такий короткий час...<br /><br />мої втручання і бажання отримати всі відповіді одразу - це взагалі нісенітниця...<br /><br />А НАВІЩО?<br /><br />сьогодні я просто хочу бути собою... у своєму настрої... своїх відчуттях і на своїй хвилі... зранку я пила каву і відчувала, який гарний день приходить... і яка я у цьому дні усміхнено-ніжна і жіночна...<br /><br /><span style="font-style: italic;">поспішати - собі на гірше... </span><br /><span style="font-style: italic;">краще просто пройтися пішки</span><br /><span style="font-style: italic;">розгледіти літо гаряче</span><br /><span style="font-style: italic;">втерти сльози тому, хто плаче</span><br /><span style="font-style: italic;">цілувати дитину, друга</span><br /><span style="font-style: italic;">незважати на сіру смугу</span><br /><span style="font-style: italic;">просто йти собі пішки з душею</span><br /><span style="font-style: italic;">поспіх нищить життя ідею</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6996405832254750666?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-58774320866783640602009-07-29T12:43:00.005+03:002009-07-29T13:12:14.240+03:00<div style="text-align: right;"><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">зараз мені здається, що ти зовсім не реальна. </span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">що ти якась віртуальна... що ти не існуєш насправді. </span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">що ти є тільки у моїй уяві. </span></span><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">ти настільки класна...<br />тим не реальна...<br /></span></span><div style="text-align: left;"><span style="font-size:100%;"><br />до <span style="font-style: italic;"></span></span>чого життя може бути дивним, непередбачуваним і саме тим - класним...<br />сьогодні у мене настрій перечитування старих листів, спокійні думки про все і ні про що... а також про себе, про те, чому я така, чому я тут, навіщо я...<br /><br />попри усі мої сумні настрої, я відчуваю, що я можу, що я є і що я потрібна саме тепер, і саме тут...<br /><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">"будь собою! шукай себе! я буду поруч доти, доки тобі це буде необхідно... чомусь мені так здається... "</span></span><br /><br /><span style="font-size:100%;">чи буду я поруч? думаю, що я є, навіть, якщо я видаюся комусь нереальною... часом я хочу, щоб на мене не зважали, щоб мене просто не було... але ж я є! саме тепер і саме тут...<br /><br /></span><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">"смерть і народження</span><br /><span style="font-style: italic;">життя</span><br /><span style="font-style: italic;">все так дивно і природьо...</span></span><span style="font-style: italic;">"</span><br /><br />насправді люди бувають поруч, якщо вони не належать одне одному і якщо вони далеко одне від одного... це внутрішнє відчуття іншої людини ніхто не зможе забрати і знищити... ніхто і ніщо, поки є у цьому потреба...<br /><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">"щоб когось полюбити, спершу треба когось розлюбити..."</span></span><br /><br />може і так... може і варто когось розлюбити, якщо любити не сила... якщо така любов замість радості приносить смуток... якщо це вже не любов, а знущання над собою... якщо серце страждає... якщо ніщо не радує.. якщо людина розчавлена і розірвана на шматки... тоді варто розлюбити... а як інкаше...<br /><br />краще жити в реальності, навіть якщо ілюзія дуже класна...<br /><br /></div><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;"></span></span></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5877432086678364060?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-26634975652969077482009-07-27T16:05:00.011+03:002009-07-29T16:38:50.578+03:00Сомерсет Моэм "Острие бритвы"<br />Спенсер "Дочь хранителя судьбы"<br />Шарли Конран "Кружево"<br />Урсула Ле Гуин "Город иллюзий" и "Волшебник Земноморья"<br />Виктор Гюго "Собор парижской Богоматери"<br /><a href="http://users.gazinter.net/kbee/book/love.htm">Бэгбэдэ "Любовь живет три года"</a><br /><br />і будь-що таких авторів:<br /><br />Вашингтон Ірвінг, Отто Вейнінгер, Філіп Сідней, <a href="http://www.hrono.ru/biograf/bio_k/kavur.html">Каміло Кавур</a>, Джейм Расел Лоуел, Джош Білінгз, Френк Крейн, Кен Фолет, Джон Фаулз, Бенджамін Тилет, Луіс Дембиц Брендейс, Буаст...<br /><br />сьогодні знайшла "Місто ілюзій" - почну читати, як закінчу "Крадіжку" Пітера Кері... хоча, маю здатність недочитувати книжок взагалі, або починати читати кілька...<br /><br />останнє, що мене захопило і я прочитала трилогію без перерви Ізабелі Сови... "Тістечка з ягодами", "Терпкість вишні", "Смак свіжої малини"... Написано було ці книжки від останньої до першої... Я ж читала спочатку другу, потім першу і третю... Думаю, що саме ця послідовність варта уваги... не Впевнена, що якби прочитала спочатку про Малину - захотіла читати далі ;)<br /><br />випадковості невипадкові!!!<br /><br />треба читати... це робить життя різнобарвним і дає час на роздуми... от лежу читаю... думка відволіклася і привела до внутрішнього розуміння себе... одна фразу у книжці... спричиняє розуміння чогось давно незрозумілого...<br /><br />книжку можна перечитати... відкласти... читати, ковтаючи кожне слово... читати повільно... з інтонацією... читати вголос...<br /><br />книжку класно читати... приємно смакувати... гортати її цупкі сторінки... рухатися разом з нею уперед... відчувати автора і розуміти його манеру написання...<br /><br />саме стиль змушує нас читати книжку далі, чи відкласти її...<br /><br />якщо мова легка і тече, наче річка... таку книжку можна прочитати невідриваючись... якщо сюжет яскравий... хочеться читати, йдучи по вулиці, сидячи за кавою, їдучи у метро... стати одним цілим із книжкою...<br /><br />приємно так читати...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2663497565296907748?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-45963191294463704952009-07-27T13:25:00.001+03:002009-07-27T16:32:15.988+03:00<h5 style="font-weight: normal;"><span style="font-size:130%;">Тот, кто способен побороть власть инстинкта, сохранить верность взятому на себя обязательству, обратить любовь в дружбу, обретает в союзе душ, сердец и тел счастье, которое с лихвой вознаграждает его за принесенную жертву.</span></h5><h5 style="font-weight: normal; font-style: italic;"><a href="http://lib.ru/MORUA/morua1_1.txt_with-big-pictures.html"><span style="font-size:130%;">Андре Моруа "Во что я верю"</span></a></h5><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-4596319129446370495?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-91328266445200468702009-07-24T16:42:00.003+03:002009-07-24T16:56:12.915+03:00на пошту регулярно отримую лікарську розсилку. і от сьогодні прочитала хто такі перфекціоністи... з першого погляду здається, що взяли таке собі гарне слово "perfect" і охарактеризували певний тип людей ;)<br /><br />але не так все просто... ці перфекціоністи, виявляється, жахливі люди... жахливі як для себе, так і для оточення...<br /><br />вони постійно незадоволені собою, відповідно, іншими вони незадоволені ще більше... вони не вміють любити, але при цьому самі постійно вишуковують цю саму любов, ревнують і потребують біля себе когось...<br /><br />я відчула, що це десь про мене і мені стало страшно... потім я зрозуміла, що те, що я це сприймаю, уже перший крок до вилікування ;)<br /><br />потім зовсім невипадково знайшла сайт з афоризмами і висловами відомих письменників, де мова йде про стосунки, дружбу, чоловіків та жінок і зрозуміла, що ця перфекціоністська риса просто притаманна жінці...<br /><br />і мені знову стало страшно... але не надовго...<br /><br />буду банальною і скажу, що є класика, а є життя... нехай навіть всі класичні теорії, сценарії та історії повторюються, ми ж можемо це змінти, якщо хоча б раз відреагуємо на ситуацію не класично ;)<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-9132826644520046870?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-53068196486625302722009-07-22T16:34:00.003+03:002009-07-23T14:01:17.970+03:00так давно не відчувала внутрішній спокій... так давно... від кінця весни... майже два місяці агонії... перемінного настрою... бурі емоцій... негативу і самознищення...<br /><br />вчора я зробила крок уперед, а сьогодні агонія позаду...<br /><br />моя усмішка тихо і непомітно сяє на вустах... її видно в очах... цей невидимий блиск присутній... внутрішній спокій і довіра до процесу таки взяли гору над інтригами, образами, самокопаннями, звинуваченнями, злістю і маніпуляціями...<br /><br />мене більше не чіпають драми і боротьба... мені зараз затишно і природньо...<br /><br />я віднайшла те втраченне, що було в мені і яке я сама ж зруйнувала, втрутившись у те, куди не повина була втручатися...<br /><br />чесно?<br /><br />якщо навіть підмиває щось дізнатися... кудись влізти... стримайтесь... ліпше навчитися чекати... це таке втрачене уміння... чекати... і не пришвидшувати події... все має відбутися природньо... весна після зими, літо після весни... народження після вагітності... воскресіння після смерті... але ніяк не навпаки... треба уміти чекати і у цьому чекані народжується<br />спокій<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5306819648662530272?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-89792460257775245132009-07-21T19:10:00.002+03:002009-07-21T19:23:45.422+03:00боротьба... виживання... мета... завдання...<br /><br />останнім часом мені ці слова стали незрозумілими... дивними для мого сприйняття<br /><br />сьогодні мені ближчі та зрозуміліші слова: музика, вода, тепло, спілкування, душа, вітер...<br /><br />слова, що надихають; слова, що наповнені змістом і ніжністю; слова, що не викликають агресію...<br /><br />всередині вже досить довгий час проситься назовні жінка...<br /><br />жінка ніжна, усміхнена, яскрава, творча, мудра, щира, спокійна, трохи сумна і мовчазна...<br /><br />ця жінка всередині прагне розквітнути... проявитися у цьому світі, на світлі...<br /><br />жінка, яка відкинула боротьбу, думки про виживання, ідею постановки цілей і виконання завдань...<br /><br />жінка, яка прокидається і радіє сонцю... жінка, яка вдихає аромат квітів та соленого моря... жінка, яка творить... яка насолоджується життям, яка пестить дитя і цілує чоловіка... яка радіє ночі, бо вночі вона перетворюється на богиню кохання і вогню... жінка, яка співає... танцює і вміє гратися...<br /><br />жінка у своїй суті відчула, що прийшла пора прокинутися... вона жила в мені, але вона спала... спала довго, бо боялася з'явитися такою на світ...<br /><br />жінка<br /><br />вона вже усміхається ніжним і ледь помітним усміхом...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8979246025777524513?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-18516280007762161912009-07-20T10:22:00.006+03:002010-07-22T17:25:32.163+03:00воно висіло прямо наді мною... таке глибоке... таке важке і прозоре водночас... мерехтіння незлічених зірок створювало відчуття неймовірної радості та смутку водночас... я побачила, як упала зоря... я хотіла, щоб упала ще одна... щоб устигнути загадати бажання... вона упала... я встигла промовити "любо"... , а "в" не встигла ;)<br /><br />небо і я - створили собою цілісний і довершений образ казки... того, що удень не видно... тільки ніч... тільки чисте небо без електричного світла створює саме це відчуття причетності до чогось незримо великого і чистого...<br /><br />ніч... небо... зорі... я...<br /><br />у місті так не вистачає повноти і єднання з природою... у місті губиш себе і сенс усього... без зоряного неба так важко залишатися собою...<br /><br />лише воно повертає до себе... до серця... вглиб себе...<br /><br />небо<br /><br />повне зір<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1851628000776216191?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-91577695230859603322009-07-17T16:36:00.002+03:002009-07-17T16:39:06.044+03:00вчора мені вислали силочку на білоруський блог... все дуже просто написано, але простота і є тим незбагненим, до чого ми йдемо усе життя...<br /><br />отож, від учора намагаюся робити щодня:<br /><br />1. те, що боюся<br />2. те, що подобається<br />3. щось для іншої людини<br />4. щось для майбутнього<br /><br />вчора ніби вдалося зробити усе ;)<br /><br />сьогодні ще триває!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-9157769523085960332?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-60687463186973871062009-07-16T18:11:00.003+03:002009-07-20T10:29:25.296+03:00о 4.20 продзвенів будильник... прокидання тривало рівно 9 хвилин до наступного дзвінка будильника... а так не хотілося...<br /><br />зайшла на кухню, а там - брудний посуд... його звечора забули помити... я зітхнула, але спокійно помила його...<br /><br />я взагалі люблю мити посуд особливо в гостях... і на роботі... мене це заспокоює і дає можливість відчути себе господинею...<br /><br />отож, помила посуд, поставила чайник на каву і в душ...<br /><br />ледь тепла вода... стікає струменями по голому сонному спітнілому тілу... засмаглому і стрункому... апельсиновий гель для душа... шоколадний шампунь... відро холодної води і я готова до сніданку...<br /><br />насипаючи каву в горня - розсипала її. думка - я ще сплю... ;)<br /><br />кава з кексом і бананом... смакота...<br /><br />білі бриджі, кросівки, макіяж, апельсиново-бергамотові парфуми... клас... викликаю таксі...<br /><br />за 15 хв приїздить зелений мерседес... їду і слухаю щось на зразок Металіки...<br /><br />з 6.00 зустрічаю гостей з усіх областей України... мова російська-українська... люди приємні, теплі, доброзичливі, з гумором!!!<br /><br />о 13.00 виїзд на Труханів острів... потрапила до раю!<br /><br />канапки, сік з льодом... морозиво... басейни... Дніпро... фотосесія з крилами ангела...<br /><br />о 15.00 - знову мерседес і офіс...<br /><br />втомлена... іду додому... відсипатися після раю ;)<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6068746318697387106?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-34098198080846601462009-07-15T11:05:00.003+03:002009-07-15T11:11:44.783+03:00середа<br />середина літа<br />15 липня<br /><br />хочу забути все, що було вчора... все, що було раніше... все, що було взагалі...<br />хочу почати думати інакше, поводитися інакше, сприймати інакше...<br /><br />відчуваю всередині себе серце<br />серце, що б'ється<br />серце, що живе<br />живе серце<br /><br />я стою посеред життя і намагаюся вловити його запах<br />хочу просто жити усміхнено<br />бути собою<br /><br />бути посеред літа<br />жити літом і його ритмом<br /><br />сприймати його таким, яким воно є<br />вловити те, що допоможе себе краще зрозуміти<br />відкинути думки та враження інших про мене<br />забути все<br /><br />рухатися разом з життям<br />не випереджаючи його і не запізнюючись<br />жити життя<br />дихати життям<br />смакувати<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-3409819808084660146?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-21085472604681550742009-07-14T15:11:00.008+03:002009-07-14T15:29:09.397+03:00вчора мені надіслали яскраву доповідь Кена Робінсона про те, як освіта вбиває креатив. останній рік мені на очі потрапляють книжки, фрази, люди, ситуації, які показують мені абсурдність системи в якій ми живемо...<br /><br />цікава штука - система створена людьми, самі ж люди всередині бунтують проти системи, але цілеспрямовано продовжують у ній жити і їй підігрувати... тримати її на плаву<br /><br />чи не ідіотизм? чи не дурість? чи не нехтування собою і своїм призначенням?<br /><br />звичайно, ми ціле життя шукаємо сенс і своє призначення, але, нам було б набагато легше це зробити, якби з дитинства ми не були піддані суворим заборонам, стереотипам, страхам і болям тих, хто поруч...<br /><br />"... ми всі приходимо голі у цей свій і голій йдемо..." але чому ж протягом життя ми намагаємося накопичувати багатства, які несуть тільки сум... чому ми не збираємо емоції, відчуття, враження, знайомства, нові міста, запахи, смаки, музику, історії, танці?..<br /><br />чому ми вперто купуємо техніку, машини, одяг, косметику, але нехтуємо людьми, ідеями і своїм серцем?..<br /><br />ми не слухаємо себе, ми слухаємо те, що каже нам довкілля, суспільна думка... ми прагнемо мати те, що не приносить нам жодного задоволення...<br /><br />не можуть усі бути професорами... не можуть усі працювати в офісах... не можуть усі їздити на машинах...<br /><br />той же Сковорода казав про сродну працю... кесареву кесареве... одні творять музику, інші картини, ще хтось чудовий хореограф, а ти - поет...<br /><br />та на жаль, суспільство не давало можливості заробляти на життя саме тими уміннями, що лежать всередині нас...<br /><br />може зараз саме той час?!<br /><br />я відчуваю, що у повітрі витає дух серця і внутрішніх бажань... саме креатив... саме відчуття, думання і усвідомлення мають заступити систему...<br /><br />треба жити...<br />просто жити...<br />мати прості стосунки...<br />стосунки без брехні та драм...<br />варто себе відчути...<br />заради себе самого...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2108547260468155074?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-13773815235955811402009-07-13T16:36:00.004+03:002009-07-13T16:51:26.925+03:00сім нот... плюс-мінус напівтонИ... три октави... ну хіба хтось може витягнути голосом більше... українська абетка в 33 літери... і все ж люди примудряються писати вірші та творити музику...<br /><br />сьогодні слухаю вірші Підкаури... він пише Могилевській та Пономарьову... тобто, він їм не пише, він просто пише... а вони його співають ;)<br /><br />настільки класно слухати різні варіанти виконання... сумний... нестримний... веселий... стьобний... іронічний...<br /><br />класно до сліз читати Грицька Чубая... відверто співати Ігоря Білозіра... сильно писати музику на Олександра Олеся... унікально відчути Плужника...<br /><br />шалено створити щось самій... радісно, коли співаєш для когось... вірші можуть бути музикою без нот... музика може бути віршами без слів... почуття можуть бути зрозумілі по очах... сльози можуть стікати по серцю... радість може бути тихою...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1377381523595581140?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-25975158566960238772009-07-10T19:20:00.004+03:002009-07-10T19:29:35.520+03:00справді... так дивно, коли проходить день і вчорашні емоції та відчуття видаються такими незрозумілими... такими безпідставними... все, що вчора здавалося крахом світу - сьогодні просто виглядає безглуздим і навіть не вартим уваги...<br /><br />так дивно...<br /><br />коли сьогодні я, навіть усвідомлюючи розумом усю абсурдність, все одно усміхаюся і хочу жити...<br /><br />коли сьогодні, я роблю те, що хочеться... я просто насолоджуюся днем... хоча я втомлена... аж надто... втомлена фізично... але душа піднесена... душа летить... душа живе...<br /><br />справді... так дивно... що слухаючи пісню вчора - вона змушувала душу плакати... сльози самі текли по обличчю... сьогодні ця пісня просто фон... так - вона сильна, потужна, відверта... але я не плачу ;)<br /><br />таки дивно все з тими емоціями... з тим серцем...<br /><br />мені здається, що людина насправді народжена для щастя... просто коли накопичується негатив... негатив, який не вивільняється... тоді, будь-яка дрібничка може порвати на шматки... довести до зриву...<br /><br />тому я радше плакатиму частіше... частіше кричатиму і проявлятиму негатив, аніж збиратиму його всередині себе...<br /><br />хоча, я не впевнена, що перестану дивуватися ;)<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2597515856696023877?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-11340014685140874322009-07-09T12:42:00.006+03:002009-07-09T12:54:06.524+03:00втомлена я...<br /><br />втомлена від надуманості, втомлена від слів і від сліз, від жалю... втомлена від недосипу, від одноманітності, від безвиході... втомлена від самотності, від людей, від себе... втомлена від браку і від надміру емоцій... втомлена від бездіяльності, від ритму, від страху, від образи... втомлена від злості, від минулого, від думок... втомлена від туги, від жаги, від повторюваності...<br /><br />я втомлена...<br />сьогодні<br />зараз<br />у цю мить<br /><br />втома розлилася по мені, як річка... вона захопила мене у полон і несе... я піддалася втомі і просто у ній перебуваю...<br /><br />я - втома<br />сьогодні<br />зараз<br />у цю мить<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1134001468514087432?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-26479314945268281022009-07-08T16:59:00.005+03:002009-07-08T17:30:59.927+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">люблю дощ... коли краплі - такі великі, такі, спочатку, поодинокі летять звідкись згори прямісінько на тебе... люблю, коли вдається між цих величезних крапель залишитися сухою ;)<br /><br />обожнюю, коли дощ починає йти швидше і швидше, і, спочатку з'являються сліди на одязі, відчуття чогось мокрого на обличчі, голих руках... коли краплини перетворюються у потоки води, що стікають по волоссю... коли з кожною секундою починаєш намокати і, врешті, стаєш як хлющ... стаєш мокрою вщерть...<br /><br />дощ піднімає настрій і створює відчуття чистоти, і початку чогось нового... дощ разом з громом виглядає потужніше, а коли крізь небо прориваються відблиски блискавки - навіть стає лячно... тоді хочеться заховатися кудись... лягти на підлогу і бути в темноті цього дощового дійства...<br /><br />дощ - це сила! дощ - створює певне єднання людини з природою! дощ - допомагає відчути щось давно не відчуване чи забуте...<br /><br />люблю дощ... люблю воду... люблю мокнути... люблю знімати з себе мокрий одяг... люблю одягати суху сорочку і теплі шкарпетки... люблю пити гарячий чай... люблю грітися біля вогню... люблю грітися в обіймах...<br /><br />і все це - дощ...<br /></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2647931494526828102?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-88376786154500194232009-07-07T14:41:00.005+03:002009-07-07T15:44:25.428+03:00знати правду - не завжди добре... принаймні так кажуть ті, хто намагається оберігати свій страх висловлювати правду іншим...<br /><br />люди такого штибу мають внутрішній страх перед змінами, які несе висловлена правда... їм краще брехати і жити потайки, аніж сказати правду...<br /><br />правда для них - це образа іншої людини... правда, на їхню думку - ранить...<br /><br />а чи не ранить брехня?! бо ж правда, все одно стане відомою...<br /><br />а може краще навчитися говорити правду, нехай вона і зробить боляче?! але ж тоді не буде подвійного ефекту - брехні, замішаної на страху і остаточній недовірі...<br /><br />правда ранить! так! я знаю!<br /><br />але біль від цієї рани компенсується щирістю і відвертістю! принаймні я готова на щиру правду! аніж на замасковану під благодіяння брехню!<br /><br />страх людини - ось що спонукає мовчати і не говорити правди!<br /><br />страх перед змінами! бо, зміни ж можуть бути кардинальні й безповоротні...<br /><br />звичайно, можна поглянути на це з іншого боку - ми нікому нічого не обіцяли... ми нікому нічого не винні... це наше життя... і ми у ньому можемо брехати...<br /><br />але ж не собі?!?!?!<br /><br />уся брехня іншим - це, насамперед - брехня СОБІ!<br /><br />я боюся зробити собі боляче - ось чому я БРЕШУ!<br /><br />саме внутрішній страх штовхає нас на такий вчинок... страх, що нас не зрозуміють... страх, що на нас не так подивляться... страх, що, врешті-решт, можна лишитися самому...<br /><br />тому брехати - це так природньо... бо це ж нікому не шкодить... (читати іронічно)<br /><br />всі вже звикли, що їм брешуть чоловіки, жінки, діти, друзі, співробітники...<br /><br />брешуть усі - то чому я не можу?!<br /><br />а як спробувати!!!???<br /><br />а як спробувати стати відвертим перед собою... а як пробувати стати щирим стосовно себе...<br /><br />а як спробувати!!!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8837678615450019423?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-17961113195935326132009-07-07T10:06:00.006+03:002009-07-07T11:50:35.339+03:00коли я одна - я щаслива! коли я одна - переді мною відкритий увесь світ! коли я одна - мені радісно і спокійно! коли я одна - мені нікому нічого не треба доводити! коли я одна - я можу все!<br /><br />не відчувати когось поруч - дає силу вірити у себе і свої сили! не мати когось поруч - дає стимул і впевненість у собі! не бути з кимось - це можливість покладатися тільки на себе!<br /><br />коли хтось поруч - хочеться, щоб життя і дії були на двох! коли з кимось разом - віриться, що це "разом" - спільне! коли не сама - відчувається, що взаємність взаємна!<br /><br />та, коли хтось поруч, а дій на двох нема. коли хтось поруч, а в це "разом" - не віриться. коли з кимось, а взаємності не відчувається...<br /><br />запитання?<br /><br />то я сама?! чи я з кимось?!<br /><br />я відчуваю свою силу?! чи я хочу, щоб моєї сили вистачало на двох?! чи я відчуваю силу того, хто поруч?!<br /><br />і що відвертіше?!<br /><br />бути самій чи бути самій, з кимось поруч?<br /><br />і що не так болить?!<br /><br />самотня ніч, чи ніч в обіймах того, хто не з тобою?!<br /><br />що обрати?! як жити?!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1796111319593532613?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-15309462129949641522009-07-06T17:41:00.004+03:002009-07-06T17:56:58.704+03:00мудреці кажуть, що людина має промовляти тільки добрі слова... і, таким чином творити своє майбутнє...<br /><br />перевірила - працює ;)<br /><br />але я також зрозуміла, що сама здатна отруїти своє життя тими ж таки думками, словами і вчинками...<br /><br />не маю бажання казати, що літо дурне, але так чомусь сталося...<br /><br />життя приносить щось таке, з чого варто зробити висновок, щось зрозуміти і знову забути ;)<br /><br />намагаюся боротися зі своїм минулим, а точніше, з собою минулою... з собою, яка робила щось, на мій сьогоднішній погляд - не так... правда тоді, це "не так" - було вершиною бажання!!!<br /><br />сьогодні ж ця вершина - причина стресів та неврозів... потім приходять думки, що це мені урок за те-то...<br /><br />але світлі миті не полишають мене і я продовжую сміятися з того, що можу ось так впасти в депресію... ні з того, ні з сього... просто впасти в пригнічений стан і у всьому бачити понурі кольори... окрім того - я реально не вмію змовчати і мовчати!!!<br /><br />слова просто зриваються з вуст і в результаті виходить така нісенітниця, така дурня, що самій противно...<br /><br />намагання стриматися, намагання думати про добре, намагання сприймати життя, як ще один день - даються важко... я б сказала, надто важко даються...<br /><br />тут всього не опишеш... та і не варто говорити про погане ;)<br /><br />до того ж, погане сьогодні - може стати добрим завтра ;)<br /><br />і те, що теперішня любов трансформувалася, може завтра стати проявом чогось інакшого... якоїсь зовсім незвичної любові чи чогось іще...<br /><br />єдине, чого бракує - простої підтримки поруч... простого плеча... просто людини поруч...<br />людини, що допомогла б пережити це літо...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1530946212994964152?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-15856599969132196892009-07-03T13:14:00.000+03:002009-07-03T13:15:07.754+03:00<span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">важко, що нема довіри,</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">що розбите тіло,</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">що душа, як шмата,</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">на вітру порвата</span><br /><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">що боротись треба</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">навіть без мети</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">далі треба жити</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">навіть як не ти</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">будеш поруч мене</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">бо життя моє</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">ти живи для себе,</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;"> лиш лиш не так, як є...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1585659996913219689?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-79065230770450647032009-07-03T10:11:00.007+03:002009-07-03T10:44:05.082+03:00так цікаво... помітила, що чим більше контролюєш щось, тим воно впевненіше вислизає з рук...<br /><br />коли життя підлягає контролю... коли кожен вчинок, думка чи порух голови робиться заплановано - я виглядаю смішною і дурнуватою...<br /><br />моє таке поводження зумовлене тим, що я вигадала собі сценарій і почала за ним жити... одягла маску... перетворилася у робота... робота, яким контролює запрограмований мозок...<br /><br />відчуття - не з приємних!<br /><br />настрій - нестерпно-важкий!<br /><br />а все тому, що моя душа знову стала заручником холодного мислення...<br /><br />душа віддала свої права чоловікові на ім'я - мозок<br /><br />ніжна і тендітна жінка перетворилася на жорстоку стервозну бабу... незадоволену життям, собою і всім, що поруч<br /><br />уява малює жахливі картини того, чого немає... зв'Язки виголошують слова, нічим не підкріплені, рухи скуті та механічні, без тіні емоцій<br /><br />знайшла у цьому позитив ;)<br /><br />тепер я злюся на себе! і це приємна знахідка!<br /><br />злюся і при цьому не відчуваю вини ;)<br /><br />але ж злість - це також емоція!!!<br /><br />***<br /><span style="font-style: italic;">тільки б маску скинути</span><br /><span style="font-style: italic;">тільки б лишити умовності</span><br /><span style="font-style: italic;">тільки б мовчання притишити</span><br /><span style="font-style: italic;">не видавати голосом</span><br /><br /><span style="font-style: italic;">тільки б себе не втратити</span><br /><span style="font-style: italic;">збирати по-крихтах паузи</span><br /><span style="font-style: italic;">тільки б навчитись стримання</span><br /><span style="font-style: italic;">щоби життя не вбивати</span><br /><br /><br /><span style="font-style: italic;"></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7906523077045064703?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-53950627512754412502009-06-30T13:15:00.009+03:002009-06-30T13:40:56.202+03:00<span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >1.<br />усе не так, як звичайно</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >це правда</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >у мене дуже змінилось життя</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >страшенно</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >і я вже не та</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >аж надто</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" ></span><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >все таємниця</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >ну<br />хоч це не буденно<br />;)<br /><br />2.<br />я нічого не маскую<br />я просто живу<br />зі своїми емоціями<br />і відчуттями<br />до безтями<br />і недоспаними ночами<br />зі сльозами<br /><br />3.<br />правда буває гіркою<br />але це ж не причина для суму<br />не перетворюй життя на думу<br />чи в задуму<br />не малюй в уяві візерунки<br />і не пий чужого трунку<br />все - дарунки<br /></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5395062751275441250?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-27770831702579287862009-06-30T10:13:00.004+03:002009-06-30T13:41:39.151+03:00<span style="font-family: trebuchet ms;">літо... червень... таке намисто емоцій та відчуттів за такий стислий строк - не відчувала давно... а може і ніколи...</span><br /><br /><span style="font-family: trebuchet ms;">стрес, гіркота, біль, образа, страждання, злість, ненависть, туга, любов, шал, жага...</span><br /><br /><span style="font-family: trebuchet ms;">знову образа, злість, сарказм...</span><br /><br /><span style="font-family: trebuchet ms;">ніжність, стриманість, спокій, радість, усміх...</span><br /><br /><span style="font-family: trebuchet ms;">безсоння, довгі розмови, брехня, самокритика...</span><br /><br /><span style="font-family: trebuchet ms;">і знову радість, легкість, впевненість, щирість...</span><br /><br /><span style="font-family: trebuchet ms;">***</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">цей перший місяць літа...скінчився непомітно</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">ця спека у стосунках - від бійки до цілунків</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">так складно зрозуміти, куди брехню подіти</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">як жити й відчувати, коли душа у гратах...</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">що думати й чинити, коли минуле змито</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">чи серце нам розкаже враз,</span><br /><span style="font-style: italic; font-family: trebuchet ms;">де радість і кінець образ?</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-2777083170257928786?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-64077694585445263572009-06-19T19:12:00.002+03:002009-06-19T19:15:14.751+03:00захотілося написати тобі<br /><br />думаю, ти знаєш, що я думала тільки про тебе у ці миті<br /><br />насправді я відчуваю, що ти підірваний і я також<br /><br />і що подорожі - це для нас<br /><br />я проживу це маленьке життя, це літо... може щось зміниться і в тобі, і в мені...<br /><br />може ти відчуєш, що жінка, яка поруч тебе - це те, що тобі справді потрібно<br /><br />може я відчую, що чоловік, який поруч мене - це те, що мені справді потрібно<br /><br />все може бути<br /><br />але знай точно... що є спільність душ...<br /><br />є те, що не пояснюється словами<br /><br />може мені не варто це писати... може це емоції<br /><br />може я все це вигадала собі...<br /><br />бо внутрішній біль... він присутній... він є... і реальність, вона відмінна від відчуттів... та...<br /><br />я просто тобі пишу... нехай це буде лист не від кого<br /><br />лист, який просто знайшов тебе у цьому світі<br /><br />лист з неба...<br /><br />слова, як дощ...<br /><br />який випарується з першими променями сонця<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6407769458544526357?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-59127820749306054162009-06-18T17:36:00.003+03:002009-06-18T17:48:50.245+03:00<span style="font-family: trebuchet ms;">сьогодні зранку знову захотілося писати ;) мовчання і внутрішнє спогладання таки дали результати... нехай важко, нехай боляче, але я зрушилася з точки, на якій стояла і боялася її залишити...<br /><br />пройти щось, закінчити, усвідомити і піти далі - це так цікаво!<br /><br />знаю, лячно, але ж і цікаво!<br /><br />сьогодні я відчула, що йду по вулиці і собі подобаюся... щось роблю і радію за себе, спілкуюся з людьми і відчуваю, що це їм потрібно!<br /><br />мене захопила відвертість<br />мене дивує поведінка людей<br />мене надихає моє серце<br /><br />коли якась справа завершена - її варто відсвяткувати! так кажуть ;)<br />коли є внутрішнє бажання щось зробити - це робити варто...<br />коли думки рояться - їх необхідно трансформувати...<br /><br />вигладає узагальненим? нехай ;)<br /><br />але я це пишу - бо я це випробувала на собі...<br /></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5912782074930605416?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-88415621632303928022009-06-12T14:15:00.003+03:002009-06-12T14:24:05.532+03:00я співаю... я вся співаю... іду по вулиці - співаю вголос... сиджу в офісі - співаю мовчки... кожна клітинка мене - наповнена музикою і віршами...<br /><br />я - пісня<br /><br />ступаючи землею - відчуваю, що мої рухи схожі на магію... я не просто йду - я танцюю<br /><br />я - танець<br /><br />величезні краплі дощу падали на мої руки... я стояла у вікні - простягнувши їх до неба і ловила краплі...<br /><br />я заплющила очі і відчувала, як вода стукає по руках, робить їх мокрими і стікає крізь пальці...<br /><br />я вмила своє лице дощем і відчула себе частиною незбагненого всесвіту...<br /><br />я - дощ<br /><br />мені байдуже що робити, мені лиш би з тобою...<br /><br />я і ти - ціле<br /><br />бажання усміхатися, світитися, творити, радіти і сумувати<br /><br />я - людина<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8841562163230392802?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-91205441986382663892009-06-11T11:25:00.003+03:002009-06-11T11:30:54.135+03:00<pre class="songwords"><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Am F C E</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >В небеса замріяні кроки,</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >А в солоний океан сльози.</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Я би міг тебе кохать, доки</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Сніг років не забілив коси.</span><br /><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Приспів 1:</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >G Am F C E</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" > Але ти не та, але ти не та, ти не та.</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" > Але ти лети, але ти лети, ти лети...</span><br /><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >І хай скрегочуть пліткарі всюди,</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Білобокії рябі сороки.</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Хай душа болить і рве груди.</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Я себе не запитав: "Доки?.."</span><br /><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Приспів 2:</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >...Буду я таким, буду я таким, я таким доки?</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Але ти лети, але ти лети, ти лети в далі.</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >На устах печать - буду я мовчать, я мовчать в докір.</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Але ти лети, але ти лети, ти лети в далі.</span><br /><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >І хтось незримий жартома просто</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Десь колись ховав моє щастя.</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Я дарую тобі мрій простір,</span><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Щоби в ниточці надій прястись.</span><br /><br /><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Приспів 1 (x2)</span><br /><br /><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;font-family:trebuchet ms;" >Богдан Ільницький</span></span><br /></pre><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-9120544198638266389?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-51728969630021857712009-06-10T15:13:00.004+03:002009-06-10T15:23:04.651+03:00ніколи не вчила німецьку, ніколи не розмовляла нею і не стикалася надто тісно... щойно перекладала програму семінару, де була написана посада людини і місце її роботи... я переклала, а вже потім зрозуміла, що то німецькою...<br /><br />можливості людини справді безмежні...<br /><br />якщо людина щось прагне - вона може це здійснити...<br /><br />найважче, але найпростіше - почати з себе... зі своєї поведінки, вчинків, свого мислення...<br /><br />ти щось робиш не так, як звик мозок - і він починає дивуватися... що відбувається?<br /><br />24 години інакшого поводження - і звичка діяти саме так - зникає...<br /><br />часто чую і сама кажу - я така! ну от я така... і що?<br /><br />це не я така - це мене такою зробили люди довкола, люди, які мене виховували, навчали... вони передавали мені свої стереотипи мислення і поведінки, які тепер аосціюються зі мною...<br /><br />але ж та, якою я народилася і можу бути - і те, що я зараз - це просто відрбраження світу довкола мене...<br /><br />ну а як повестися інкаше, а ну як подумати інакше, а ну як сприйняти інакше, відповісти інакше, одягтися інакше...<br /><br />зробити не так, як завжди...<br /><br />і це завжди, ця схема життя одразу перестане крутитися по спіралі...<br /><br />життя одразу змінить свій плин...<br /><br />я сама дивуватиму себе і дивуватимуся, якою можу бути різнобарвною і живою...<br /><br />я можу радіти, я можу стримуватися, я можу просто бути, просто мовчати...<br /><br />я таки можу!!!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5172896963002185771?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-51351402693659606242009-06-09T11:57:00.004+03:002009-06-09T16:11:26.102+03:00таки вирубити мозок - класна штука! кайфувати від миті - просто надихає! любити без очікувань - шалено радісно!<br /><br />вирубити мозок хочеться назавжди! ця зараза настільки отруюює життя і руйнує цілісність, що описати це словами справді несила...<br /><br />всесвіт нам дуже вчасно дарує сюрпризи... нехай вони сумні, болючі... нехай ці сюрпризи ранять... та, насправді ранимо і руйнуємо себе тільки ми самі...<br /><br />мене образили? нічого...<br /><br />мені болить? це моя провина...<br /><br />я сама змушую свій мозок ятрити рану, яку сама ж і створила...<br /><br />жити миттю - це так відверто! відверто перед собою!<br /><br />мріяти і жити ілюзією - це така глибока брехня собі!<br /><br />чогось хотіти і вигадувати заборони - це страх і умовності... це страх зробити щось не те... за що осудять інші...<br /><br />благаю - осуд інших - їхня внутрішня рана... бо вони самі стільки разів боялися щось зробити... вишуковували причини і суспільні заборони... а тепер ця рана і цей біль змушують їх осуджувати тих, хто не злякався...<br /><br />але зробити, а потім шкодувати - також не вихід... якщо робиш - то без жалю... якщо зробив - то цей страх подолано...<br /><br />головне, щоб саме бажання не виявилося ілюзією, досягнувши якого, отримаєш гіркий присмак і спустошеність...<br /><br />страх не дає нам брати відповідальність за себе і свої вчинки... ми самі вигадуємо мораль, етику і традиції, щоб прикрити власну нікечемність і безвідповідальність...<br /><br />я відповідальна тільки за себе...<br />я відповідальна тільки за свої вчинки...<br />і за все, що зі мною відбувається відповідальна тільки я сама...<br /><br />геть слово "обставини", "життєва ситуація", "образа", "брехня", "зрада"... це - умовності!<br /><br />я готова відповідати за себе сама!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5135140269365960624?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-71002897526035618992009-06-05T17:16:00.001+03:002010-07-21T14:57:53.407+03:00коли не любиш людини - гнів не є оправданий... і чи варто гніватися, якщо немає любові?.. любов і гнів - вони просто дві сторони однієї монети... знаю по собі, коли я гніваюся, це не тому, що я не люблю... це не тому, що маю противний характер... я гніваюся, бо відчуваю, що людина, яку люблю усім серцем - витрачає своє життя, а не живе його.... не радіє, не сумує, не свариться... а все через шаблони виховання, шаблони сприйняття, шаблони мислення... і, як результат, людина вважає, що вона така... що це саме вона... але ж це не так...<br /><br />подивіться на людей довкола!!! вони всі живуть сумно, однаково, беземоційно... вони плекають мрії, замість того, щоб жити сьогодні... вони створюють ілюзії... замість того, щоб робити те, що відчувають і те що хочеться...<br /><br />антагоністами любові є апатія і байдужість...<br /><br />коли я бачу в очах у людини байдужість, коли людина незадоволена і пригнічена.... тоді любові немає...<br /><br />вона або зникла, або її просто не було<br /><br />напевно найсильніша довіра і повага може бути серед друзів... тільки друзі нічого не хочуть взамін, тільки друзі завжди готові прийти на допомогу, тільки друзі можуть порадіти, коли добре...<br /><br />бути коханцями - важко, бо тут передбачається взаємність<br />ще важче бути чоловіком і дружиною, бо тут само собою люди вважають, що їм хтось щось винен...<br /><br />треба бути собою... треба відчувати себе... треба вірити собі... треба залишатися щирим... треба помилятися... треба довіряти...<br /><br />нехай слово треба і недолуге тут... але цього варто прагнути...<br /><br />цілісність тільки тоді народиться, коли житимеш без підозр, без ламань себе, без зашореності...<br /><br />коли з роками не старієш, а ростеш... коли не плекаєш в собі страхи і безвідповідальність... коли живеш, коли ризикуєш... коли не намагаєшся підкорити собі інших...<br /><br />мені сказали, що повага і довіра в сім'ї - це дитинство...<br /><br />ну і нехай... а я хочу просто любити.... а я хочу довіряти... а я хочу разом усміхатися і плакати... я хочу залишатися собою і знати, що моя самість нікого не робить апатичним... що і я не кпиню з коханої людини, бо вона мені не байдужа...<br /><br />гнів - це не ворог любові<br />гнів не заперечує любов<br /><br />це просто інша емоція ;)<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7100289752603561899?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-3291516517875865132009-06-04T15:48:00.012+03:002009-06-04T16:15:19.859+03:00фраза на вулиці "мой мальчик" - у розмові між жінкою і чоловіком ошелешила мене і змусила задуматися, а чому чоловіків навколо так мало? їх можна порахувати на пальцях однієї руки... чоловіків у такій величезній країні? їх нема...<br /><br />просто хлопчики так і залишаються хлопчиками, вони старіють, але не виростають у чоловіків... чи ви де бачили, щоб такий одружений хлопчик мав сили жити із жінкою, а не з жінкою-мамою??? вони втікають від справжніх жінок, як від вогню і шукають собі прихистку у тих, які їх мають за хлопчиків.... боляче дивитися, коли дорослий симпатичний чоловік так і залишився недорозвинутим хлопчиком... який не бере на себе відповідальності, який шукає причини, а не засоби, який не вміє по-справжньому віддаватися почуттям, який не може бути на рівних із жінкою... хлопчикам треба мами і вони їх знаходять... навіть якщо їм набридає одна жінка-мама, він все-одно знайде іншу, таку ж саму...<br /><br />поки чоловік не виросте у чоловіка, поки він не навчиться брати за своє життя відповідальність, поки він не зуміє полюбити жінку і бачити в цій жінці саме жінку, а не маму... поки він не перестане культивувати образ мами в собі, він залишатиметься хлопчиком, якого так і називатимуть - "мой мальчик"... і йому від цього буде добре і комфортно...<br /><br />але ж це втеча від себе!! втеча від свого внутрішнього світу!!! втеча в утробу до матері...<br /><br />а такого в природі не буває...<br /><br />жінка-мама, завжди буде плекати у ньому цього хлопчика, буде забивати його справжню чоловічість, буде мамою... і вона ніколи не стане жінкою... жінкою, якій потрібен чоловік...<br /><br />хлопчики потрібні тільки мамам, як і мами потрібні лише хлопчикам...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-329151651787586513?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-55298112445385408432009-06-04T11:20:00.003+03:002009-06-04T11:54:34.233+03:00<div style="text-align: right;"><span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">"Трансформация приходит как смерть — тогда, когда наступает время.<br />Как и смерть, она переносит вас из одного измерения в другое."</span></span><br /></div><br />мої спроби говорити тільки про те, що я пережила, відчула і усвідомила, здаються вдалими... у тому плані, що я не з'їжджаю на теоретизування, а намагаюся прочитане прикласти на своє життя... на те, що пройшло крізь мене саму і стало мудрістю...<br /><br />слово досвід - банальне... бо саме він заважає сприймати дійсніть без зашореності та порівнянь...<br /><br />досвід - не дає чути себе, чути іншу людину...<br /><br />досвід складає усе в узагальнення і шаблони...<br /><br />люди і життя - це чудо... це непізнання... це таємниця...<br /><br />святий бунтар сказав: "не слухайте те, що я вам кажу, це мій досвід, а не ваш..."<br /><br />несподівано для себе, моє життя стало схоже на життя дитини, у якої немає минулого, немає досвіду, немає думок... є тільки чисте сприйняття дійсності та відчуттів...<br /><br />біль, образа, гіркота, безвихідь, страх - їхнє повне відчуття і прийняття - допомогли прийти раніше невідомому відчуттю безвідносної любові... любові чистої і всеохопної...<br />відбулася зміна мене.<br /><br />я померла і народилася знову...<br /><br /><br /><span style="font-style: italic;"></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5529811244538540843?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-71986122687005860632009-06-03T12:42:00.000+03:002009-06-04T09:29:47.171+03:00<span style="font-size:85%;"><span style="font-style: italic;">Як же мені тебе привабити?</span><br /><span style="font-style: italic;"> Вроду до тебе в переходах не віднайти.</span><br /><span style="font-style: italic;"> Знати принаймні хто є ти, де ти,</span><br /><span style="font-style: italic;"> Потім вагатись підійти чи не підійти.</span><br /><br /><span style="font-style: italic;"> Скільки питань,</span><br /><span style="font-style: italic;"> Заморочених зізнань.</span><br /><br /><span style="font-style: italic;"> Як же тобі мене пробачити?</span><br /><span style="font-style: italic;"> Правду серед брехні так важко побачити.</span><br /><span style="font-style: italic;"> Люди продовжують судачити,</span><br /><span style="font-style: italic;"> Яка різниця винен я, чи ти?</span><br /><br /><span style="font-style: italic;"> Нам би відкинути образи і далі йти,</span><br /><span style="font-style: italic;"> Образи і далі йти...</span><br /><br /><span style="font-style: italic;"> Приспів:</span><br /><span style="font-style: italic;"> Настане той день,</span><br /><span style="font-style: italic;"> Зберу я у віхоть солому пісень,</span><br /><span style="font-style: italic;"> Позичу десь сили,</span><br /><span style="font-style: italic;"> Щоб тії слова за живе вас вкусили</span><br /><span style="font-style: italic;"> Настане та мить: летить і розтане усе як і в мить.</span><br /><span style="font-style: italic;"> Настане той день...</span><br /><span style="font-style: italic;"> Настане той день...</span><br /><br /><span style="font-style: italic;"> Як заховатися від заздрощів?</span><br /><span style="font-style: italic;"> Як обійти нам каббалу зоряних борщів,</span><br /><span style="font-style: italic;"> Щоб не заляпали лайна дощі?</span><br /><span style="font-style: italic;"> Не перешло на х зна що золото душі.</span><br /><br /><span style="font-style: italic;"> Доле моя, може інший, може я</span><br /><span style="font-style: italic;"> Може інший, може і я...</span></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7198612268700586063?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-89878752376145324642009-06-02T08:46:00.008+03:002009-06-10T14:59:40.433+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">якщо чоловік бреше одній жінці, він може брехати й іншій... не можу пояснити дій людей, які відчувають одне, а роблять і кажуть протилежне... які, ніби-то своєю любов'ю, зазвичай руйнують життя собі і життя тих, що поруч...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">коли людина ховається за пояснення, розумування і відверто замовчує правду від себе - від таких людей треба тікати подалі... ці люди здатні отруїти довкілля...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">коли людина, якій довіряєш, постійно бреше, то правда стає болючіша в рази...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8987875237614532464?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-39410444872087000352009-06-01T15:55:00.004+03:002009-06-01T16:02:04.088+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">відчуваю кожну частинку себе... руки, серце, щось коло серця, голова, очі... відчуваю всередині себе щось таке, чого описати геть не описати... щось таке, чого неможливо вловити, тільки сльози, що накочуються на очі та недосказаність, що підкочується до горла, але там і застрягає....</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">словами, кажуть, важко описати стан і відчуття, але ж чому пісня ДДТ "Дождь", пісня Мітяєва "Лето, это маленькая жизнь"... викликає стільки емоцій????? Звідки вони, якщо слова майже нічого не описують?!</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">а може тут важить музика?</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">може саме завдяки музиці, слова набувають того яскравого і довершеного змісту, який викликає емоції... який змушує плакати, а разом зі сльозами, відчувати, що є серце і є душа...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">музика доповнює і створює повноту...</span><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">музика живить і оживляє слова...</span><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">музика, як вода, що стікає віршами в серце...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">а може, словами все ж можна описати те, що відчуваєш?</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-3941044487208700035?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-85714915526975149542009-05-29T20:30:00.000+03:002009-05-29T20:29:51.244+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">ага... так і є... у понеділок прийде Літо...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">але Весна була чарівна, невимушена, зваблива, щодня інакша, яскрава, самобутня, відверта, з новими ароматами, кольорами... зелені було донесхочу і зелень міняла забарвлення кожну мить</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">ночі минали так швидко, що не встигалося заплющити очі... дні тривали, здавалися, довго, бо дочекатися зустрічей було несила...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">Весна принесла усвідомлення себе, єднання, цілісність та відтинання старих споминів... переживань та емоцій...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">сьогодні я сама, моє життя, минуле і майбудтнє сприймається простіше і змістовніше... це все не просто часові виміри, це усвідомлення себе у них...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">я полюбила мить, я зробила спробу себе розуміти, я захотіла чути і розуміти інших... поки тільки захотіла, але ще не навчилася... як дитя роблю перші кроки до свого внутрішнього світу... до своєї глибини...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">весна прощається зі мною... чарівник Травень вже передає свої володіння майстрові Червню... таке відчуття, що моє минуле за цю весну пролетіло так швидко, як у казці про 12 Місяців... усвідомлення мого життя і мене у ньому...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">я дякую тобі, Весно...</span><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">мені було добре в тобі...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8571491552697514954?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-18029036973091563342009-05-28T18:21:00.003+03:002009-05-28T18:29:29.788+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">віртуальність зникає тоді, коли чуєш реальний голос людини... тоді сприйняття наповнюється емоціями співрозмовника, тоді ти чуєш, як людина з тобою розмовляє... з усмішкою, швидко, розважливо, награно, відверто...<br /><br />це можна відчути тільки почувши голос...<br /><br />голос - це музика...<br /><br />музика, що створює настрій, заряджає, надихає чи викликає спомини...<br /><br />голос - це магія...<br /><br />магія, яка дарує відчуття щастя, смутку чи агресії...<br /><br />голос може багато... голос може майже усе... голос навіть може допомогти намалювати образ співрозмовника, колір його очей, стиль, зріст...<br /><br />спробуйте, вперше почувши людину по телефону, уявити її... охарактеризувати... оживити...<br /><br />станьте магом самі, лише завдяки голосу іншої людини...<br /></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1802903697309156334?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-84170838262678013202009-05-27T20:39:00.010+03:002009-05-27T21:00:07.999+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">такий дивний день... день усмішок, гіркоти, саморозуміння, зустрічей, напружених розмов... але зовсім випадково, ну, як у нас трапляється, її пригостили полуницями і бананами... вона поклала їх у холодильник і забула...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">під вечір навалилося... і... , щоб розфарбувати життя, вона мистецьки помила червону соковиту полуницю, виклала її на блюдо, доповнила її жовтим солодким бананом і налила у склянку білого сухого вина...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">смак полуниці на язиці.... присмак солодко-кислуватий... ковток білого вина ...мммм... смакує... залишається на внутрішніх стінках фініковий солодкуватий смак...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">банан з полуницею нагадують смак коктейлю... молочного, але банан зеленкуватий, тому вони майже зливаються, та все ж доповнюють одне одного...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">зараз у роті смак білого вина, червоної полуниці і зеленого банана... приємно... вишукано... гармонійно...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">дуже смакує полуниця з шампанським....</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">робиш з полуниці кашку і заливаєш солодким шампанським.... п'єш через трубочку... смакотаааа....</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">а якщо спробувати замість солодкого шампанського - Брют, але додати у цей коктейль банан... але стиглий... ?</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">приємний вечір, нехай навіть напруження ще не минуло... нехай навіть попереду невиконані завдання... нехай... але саме ця мить... мить бананово-вонно-полунична мить - вона її! така смачна і довершена мить... мить, коли їй хочеться писати, хочеться по черзі пробувати фрукти і запивати їх вином... мить, коли не думається про те, що попереду і позаду... мить зі смаком білого-червоного-і-зеленого....</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8417083826267801320?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-34416323947890137032009-05-26T21:08:00.005+03:002009-05-26T21:18:59.411+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">друзі повертаються і повертаються приємні спогади з минулого...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">кажуть, що жити минулим - не варто... погоджуюся... погоджуюся доти, доки минулі спогади приносять біль, розчарування, роздратування і неспокій...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">коли ж спогади пробуджують сонце, ніжніть, віру та виринають на устах усмішкою - це просто невимовна радість...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">сьогодні отримала лист, де, виявляється, хтось має мої старі записи на касеті і часом їх навіть слухає "завари мені чаю, мала..." де пам'ятають, що колись у мене ночували і засинали під альбом Vangelis... під нього і досі засинають...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">хтось пам'ятає слова з моєї пісні і вважає, що це шлягер "слухай ти, перелітний птах..."</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">хтось без слів просить заспівати і я знаю, що саме хоче почути ця людина... "ти подобаєшся мені", "світять зорі неозорі", "вставай сонце"...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">так приємно і незабутньо від того, що той час був... що він дарував саме такі зустрічі, приводив у моє життя саме цих людей, давав змогу втішатися їхньою присутністю, спілкуватися і ставати частиною їхнього життя...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">так млосно переживати ті ж самі відчуття від ситуацій, від розмов та зустрічей...</span><br /><br /><span style="font-family:trebuchet ms;">так радісно розуміти, що сльози, які зараз течуть по щоках - це сльози радості та нестримною любові... до життя, кожної окремої знаної мною людини, до Бога, до себе, врешті решт...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-3441632394789013703?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-66668187956890047092009-05-26T09:00:00.007+03:002009-05-26T09:09:54.377+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">вона, як злива - освіжає, пронизує до самісінького серця, дає відчуття повноти і причетності...<br /><br />її довго чекають, але її багато не треба<br /><br />вона захоплює, але, водночас, створює певне відчуття, що ти вже сам собі не належиш... що вона поглинула тебе всього і повністю... занурила тебе в себе цілком...<br /><br />спрага до неї загасає з першими ж краплинами і відчуттям того, що ти мокрий вщент...<br /><br />її багато не треба, а бути з нею довго стає важко...<br /><br />ЗЛИВА...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6666818795689004709?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-78954340617610656142009-05-25T15:27:00.008+03:002009-07-02T10:11:03.104+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">вона щодня проходить повз дзеркало і зупиняється, щоб розгледіти відображення, що дивиться на неї...<br /><br />щоб знайти щось нове, щось невловиме, що є тільки сьогодні і може більше ніколи не повториться...<br /><br />вона стоїть і розглядає колір своїх очей<br /><br />її очі можуть бути зелені, сині, сірі, карі, світло-зелені з темним зеленим обідком...<br /><br />вони змінюють забарвлення від настрою, одягу, кольору неба, емоцій, людей, що поруч...<br /><br />вона вдивляється в зморшки на своєму обличчі... так дивно, але одного дня їх стає більше, а іншого - їй здається, що вона стала молодшою...<br /><br />вчора вона була втомлена і байдужа, а сьогодні вона ніжна і грайлива<br /><br />вона намагається прочитати, що у її погляді... що у її душі...<br /><br />вона говорить сама з собою і намагається вловити реакцію... ледь помітну реакцію на свої слова... таким чином вона вивчає себе і вчиться себе розуміти...<br /><br />насправді їй притаманна ніжність та дитячість<br /><br />це стан її душі, її відвертості та простоти<br /><br />коли ж гору бере стан розуму - вона нестримано жорстока і невпізнано егоїстична... її не варто зачіпати і її не сила зупинити... вона руйнує усе довкола і руйнує себе зсередини...<br /><br />нещодавно вона зрозуміла, що відкинувши обрАзи - можна побачити щось нове, побачити вихід, віднайти ідею...<br /><br />образа - робить її слабкою і некерованою...<br />усмішка - дає їй наснагу і дарує внутрішній спокій<br /><br />де її більше? де її більше справжньої? де вона справжня? хто вона?</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-7895434061761065614?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-58281160165944120162009-05-22T14:14:00.007+03:002009-06-03T12:28:28.663+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">біль був настільки сильний, що вона не відчувала ані ніг, ані рук...<br /><br />таблетка аспірину не допомогла. вона закинула в себе ще якусь зелену пігулку і лягла на ліжко... лягла і змусила себе зануритися всередину себе... спочатку всередину голови - там було чорно, потім всередину серця - там почала проявлятися зелень...<br /><br />вона спробувала викликати в своїй уяві його образ... спершу він був нечіткий, розмитий... потім вона побачила ситуацію, коли вони востаннє бачилися... він напівлежачи на диванчику, вона - на великому ліжку схрестивши ноги... його ноги лежать також на її ліжку і вона їх обіймає, при цьому розповідаючи щось...<br /><br />потім вони вже в запалі цілуються і скидають одне з одного одяг...<br /><br />далі...<br /><br />вони сидять на підлозі в колибі та намагаються дивитися кіно.... раптово для неї він поцілував її... потім вдруге... поцілунки здалися такими терпко-солодкими, що вона не змогла не відповісти... поцілунки вабили і розпалювали її. вона незчулася, як стояла роздягнута посеред кімнати і вся тремтіла від бажання цілувати його ще і ще... від бажання відчути його усього... повністю і глибоко...<br /><br />далі вона почала згадувати усі свої відчуття, коли її хто-небудь цілував...<br /><br />поцілунки були різні: міцні, глибокі, шалені, палкі, нестримні, ніжні, холодні, впевнені… непевні…<br /><br />емоцій деяких вона навіть не змогла згадати<br /><br />вона точно пам'ятала, як цілувався він (10 років тому і зараз). тоді невпевнено, по-юнацьки ніжно, тепер жагуче і звабливо<br /><br />вона пригадала свої відчуття, коли до неї вперше доторкнулися чоловічі руки - вона просто танула і стікала крізь них<br /><br />вона пригадала, коли її вперше поцілували... о! вона це дуже добре пам'ятає...<br /><br />далі вона шукала у собі відчуття не тільки від поцілунків, а взагалі, від її стосунків з чоловіками...<br /><br />що вона відчувала, як вона реагувала... з ким вона була... що почувала до них...<br /><br />біль стихав, але почала з'являтися слабкість у тілі та внутрішній холод...<br /><br />біль рівно на півголови... біль, який приніс страждання та насолоду від поцілунків...<br /><br />потім вона захотіла про усе це написати... і, о диво! як тільки останні рядки буди закінчені - біль минув!!!...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-5828116016594412016?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-83893139437228584882009-05-21T21:13:00.005+03:002009-05-22T16:49:28.398+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">вона стояла на кухні і пила чай... стояла з горням біля вікна і смакувала його... чай був гарячий, тому вона сьорбала його малюсінькими ковточками, щоб не обпекти язика...<br /><br />вона стояла, опустивши очі і видивляючись у своє зображення у чорному дзеркалі чаю...<br /><br />раптом вона різко звела погляд і побачила навпроти у вікні його... він стояв у відчиненому вікні і дивився просто на неї... дивився без усмішки, але усміхався очима...<br /><br />він у вікні навпроти? це неможливо? між ними відстань... відстань у кількасоткілометрів<br /><br />але ні, це був він - такий справжній, світлий і захоплений спогляданням її, як вона п'є чай, заглядаючи у горнятко, як вона про щось думає, запиваючи ці думки солодким чаєм з лимоном...<br /><br />це відбувалося з ними у будинку-колодязі, у центрі міста...<br /><br />вона пила чай на другому поверсі, а він дивився на неї з вікна навпроти...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8389313943722858488?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-67650530751056973102009-05-21T18:20:00.005+03:002009-05-22T16:49:51.190+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">може це самозакоханість, але, коли я слухаю свій спів - у мене мурашки по шкірі...<br /><br />коли я слухаю, як я співаю - у мені пробуджується безліч емоцій, настроїв, спогадів, запахів, облич...<br /><br />цей голос - вібрує, тремтить, надривається, скочується від високих до найнижчих і найглибших нот...<br /><br />у цьому голосі туга, розпач, біль, ніжність, сум, морок, зваба, гармонія, всеохопність і зачарування...<br /><br />заплющені очі, нездале і недбале виконання на гітарі, але голос - він пробачає все... заради нього можна сидіти цілу ніч, напівсонним, майже п'яним, але сидіти і слухати... до нестями, до несхочу... поки не переслухаєш все... поки не переспіваєш, або не почнеш співати сам.<br /><br />цей голос не можна забути... він не залишить байдужим... він пробудить щось таке, про що давно забув...<br /><br />голос...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-6765053075105697310?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-16740688408007172102009-05-21T18:10:00.001+03:002009-05-22T16:50:33.696+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">якщо не залишити поразці жодного шансу - перемога неминуча</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-1674068840800717210?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-3444229899208884542009-05-20T11:58:00.002+03:002009-05-22T16:50:15.446+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;"><em>... нічого не скажеш і я не скажу</em><br /><em>і мрію крилату, як пташку зв'яжу</em><br /><em>зустрінусь - не стану, осліпну - не гляну</em><br /><em>пройду без усмішки, пройду</em><br /><em></em><br /><em>як можеш ти вірити звукам, словам</em><br /><em>дай руку, ходім в мою душу в мій храм</em><br /><em>на чистім престолі зі слів із крові</em><br /><em>горить моє серце, палає</em><br /><em></em><br /><em>і ти, наче янгол, схилився над ним</em><br /><em>на цілий на всесвіт над серцем одним...</em><br /><em></em><br /><em><span style="font-size:78%;">Леся Герсим'юк</span></em></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-344422989920888454?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-82714751253561293762009-05-20T11:52:00.005+03:002009-05-22T16:50:57.605+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">цей фільм - з Янковським і Купченко - мене захоплював завжди і постійно... я взагалі люблю цих двох акторів. їхня сила, енергетика і глибина - чіпали найтонші струни і викликали дивні емоції...<br /><br />Янковського сьогодні не стало...<br /><br />смерть, як чудо?</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-8271475125356129376?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-8568676026463191712009-05-20T09:30:00.003+03:002009-05-22T16:51:36.848+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">що тут ще додати ;)<br /><br />при цьому важливо не напружуватися і отримувати від свого стану повне задоволення... нехай це когось і дратує... та, коли подивитися довкола - так усі ж реально сонні...<br /><br />це сонний тиждень... це сонний і самогазлиблений настрій... це середа - середина тижня...</span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-856867602646319171?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.comtag:blogger.com,1999:blog-8970277641859919865.post-92175487780764336892009-05-19T20:31:00.002+03:002009-05-22T16:51:56.135+03:00<span style="font-family:trebuchet ms;">день минув... відчуття втоми і купа роботи попереду...<br /><br />що далі?<br /><br />хочеться прогулятися вулицями... довго йти... зробити ковток вина... напевно білого, або краще віскі, щоб відчутніше...<br /><br />так і зроблю<br /><br />все, що минуло - було не зі мною...<br /><br />все, що попереду, ще не зі мною...<br /><br />приємно жити мить<br /><br />навіть, коли втома, купа роботи і серце стукає від надміру кави...<br /><br />живу<br /><br />p.s. а букви у слові мить, виявляється, на клавіатурі <span style="font-size:78%;">поруч</span> <span style="font-size:78%;">(так захотілося їх тісно-тісно написати, щоб <strong>мить</strong> стала відчутнішою)</span></span><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8970277641859919865-9217548778076433689?l=follow-flow.blogspot.com' alt='' /></div>Tania Vakhnenkohttp://www.blogger.com/profile/03051735805821937602noreply@blogger.com